00:42 Виховний захід: СЕЛО МОЄ, ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ! | |
Мета: Розширити кругозір учнів про рідний край, рідне село. Ознайомити дітей з історією свого села. Розвивати інтерес до пізнання духовної спадщини свого народу. Виховувати у дітей почуття патріотизму, любов до рідного краю. ВЕД: Україна! Золота ,чарівна сторона. Земля , рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. ВЕД: Рідний край! Починається він із батьківського порога , стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського.
(звучить пісня ″Пахне рідне село″) Учениця: Пахне рідне село тишиною лугів, І роздоллям небес, і піснями гаїв, І полями, де сонячне світить чоло, І полями, де сонячне світить чоло! І хлібом, і цвітом, І прадідом-дідом Гріє душу село Моє рідне село (Музика продовжується, на фоні музики учень читає легенду про наше село) 7 Учень: Село з поетичною гарною назвою Вікнине—то маленька часточка Черкащини. То було в ті часи, коли половецькі коні топтали степи Гуляйполя. Люди, ховаючись від набігів чужинців , натрапили на місцевість з крутими горбами та глибокими ярами. Змучені спрагою, вони шукали води. Густі зарості верб підказали, що вода близько. Як тільки втікачі підійшли близько до води, то побачили, що озерце, утворене великими та потужними чотирма джерелами, як вікно. Тут і оселились втікачі. Джерело отримало назву Вікно, а місцевість—Вікнине. Це було в середині 50-х років XVІІІ ст.
ВЕД: Вікнинська земля багата своїми родючими землями, гарною мальовничою природою, своїми традиціями, працьовитими і талановитими людьми. Вона подарувала світові художника Олександра Миколайовича Нетребенка, вченого в області атомної фізики, літературного критика Михайла Михайловича Філіпова, артиста оркестру національної опери, соліста національної філармонії України, лауреата трьох міжнародних конкурсів Володимира Івановича Сніцаренка, зродила багато поколінь хліборобів. ВЕД: Тож від нащадків вікнинського хліборобського роду, Із колосків вікнянської пшениці Прийміть в дарунок нашу паляницю. (Вручають хліб на вишитому рушникові)
Учитель: Всі кудись від′їжджають, А я приростаю до тебе 8 Калинова колиско, моє рідне і тепле село Я люблю твої доли і верби, і зоряне небо. Калинова колиско, моє рідне і тепле село. Знаю, будуть дороги, хоч круті та широкі, Але завжди до тебе повернуся я, Любиме село. Бо на світі одне Ти даєш мені ласку і спокій. Ти даєш доброту, Моє рідне, любиме село. Хочу я, щоб завжди ти співало, Цвіло і раділо, Щоб щасливо в тобі, Як в моєму дитинстві було. Хочу я, щоб завжди із пісень молоділо Білохате моє, українське співуче село.
Звучить пісня ″Вікняночка″ ВЕД: Як і кожне село на Україні с. Вікнине складається з довгих вулиць та маленьких куточків. З давніх давен існують традиційні назви вулиць. Є вулиця Філіпова, Третяка, Мічуріна, Гагаріна, . ВЕД: Всім відомі наші Дерикотівка ( бо там живуть Дерикоти), Генівка ( бо майже всі люди, які проживають на цій вулиці мають прізвище Гень), Гиндиківка (люди на цьому кутку тримали багато індиків), Ленія ( бо в період колективізації там збирались люди для читання лекцій)
Учитель: У нас на святі присутні гості, які живуть в різник кутках нашого села, зараз вони нам розкажуть кожен про свій куток, його назву. 9 Розповіді гостей.
ВЕД: Збереглись не тільки традиційні назви вулиць, а й традиційні заняття майстрів і майстринь нашого села. ВЕД: Всім відомо: що на вулиці Мічуріна живе майстриня випікання хлібних виробів Г.В. Кураш, на вулиці Філіпова проживав Дерикіт Дмитро Савельович—″майстер на всі руки″ ( власноруч зробив вітряк, причепив до стріхи хати, це був вітровий млин), на вулиці Третяка проживав Гень Іван Степанович- майстер лозоплетіня, на вулиці Гагаріна живуть майстрині вишивки Сніцаренко Надія та Задвернюк Віра.
Учитель: Запрошуємо вас до мистецької вітальні наших майстрів. (демонструються вироби майстрів) Учениця: Село потопає в зелені лісів, у квітучих садах. Є п′ять ставків і невеличка річка Вербівка , яка несе кришталеві вікнянські краплі у Гнилий Тікач, звідти у Синюху, а звідти у Південний Буг. Учень: Милують своєю красою Копиловський ліс(власником вікнянських земель був пан Копилов), Гратів ліс(бо там проживала сім′я Гратів), ще його називають Громадський( бо садили і доглядали всією громадою села), Вакулівський ліс (бо там проживав дід Вакула). Учениця: Нещодавно зазеленів Козацький гай, на схилах біля Нового ставка. Цей гай посаджений козаками Вікнинського куреня під керівництвом Дзюня Миколи Григоровича. Цю людину можна назвати справжнім сином своєї землі. Він на протязі всього свого життя власноруч весною і восени засаджує всі можливі куточки села, дбає про його красу, чистоту. І цю 10 любов прищеплює учням і односельцям. Учень: Я під сонцем багатства не знаю, Що затьмарило б душу мою, Лиш земля моя бачиться раєм, Я на ній повним зростом стою. Кожну квітку я хочу відчути І стеблинку всім серцем своїм, Щоб в житті найдорожче збагнути І зробити затишним наш дім Учитель: Село… Багате, щасливе, квітуче… А чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісно очі. Давайте заглянемо в історію і відкриємо трагічну сторінку в історії нашого села. Великим тягарем була війна і для міст, і для сіл. Із зброєю в руках односельці захищали свою країну, були нагороджені урядовими нагородами, 132 наших односельців не дочекалися із війни додому рідні. 7 жителів села загинули в своєму селі під час окупації. Вони віддали своє життя в боротьбі з фашизмом. В центрі села височить Обеліск Слави . Поруч—могила солдата , уродженця Кіровоградщини Пономаренка Кирила Федотовича, який загинув визволяючи наше село. Тож завжди пам′ятайте наших визволителів, що віддали своє молоде життя за нас. ВЕД: Живі свідки довгої запеклої війни - наші дорогі ветерани. Дорогі фронтовики! Ваші скроні вкриті сивиною . Скільки горя , розлуки випало на вашу долю. Ваша молодість обпалена війною. В голоді, в холоді, у вогні серед смерті ви здобували нам перемогу. І вистояли, перемогли. І за це вам доземний уклін. А зараз надаємо слово ветерану війни. 11 ВЕД: В роки війни із нашого села фашисти примусово вивезли до Німеччини 44 молодих хлопців і дівчат. Вони втратили свою юність, працюючи в державі завойовників .Витримали нелюдські умови життя, жорстокі катування і повернулись додому. Повертались хто пішки, хто верхи на вугіллі, яке перевозили товарні потяги, будь як, аби додому, до свого рідного села. Їх називали --остарбайтери. Учитель: Давайте зараз послухаємо розповіді очевидців тих подій. ВЕД: Всім гостям, що пережили роки війни, ми даруємо пісню. Учениця: Село моє: луги і степ довкола , І річечки розливи навесні… В селі моїм до болю рідна школа І знов чомусь наснилася мені. ВЕД: Майбутнє нашого села підростає у стінах школи. Педколектив прикладає всі зусилля аби у світ виходили добрі , чесні, працьовиті люди. На поетичну творчість надихає рідне село учнів нашої школи. Давайте послухаємо їхні вірші. Вікнине- моє рідне село, Найкраще у світі для мене воно. Тут я народилась і тут я живу, У цьому селі я до школи ходжу. Ця школа улюблене місце дітей. В ній працює краєзнавчий музей. Вчать тут читати, писати, лічити. Любить Батьківщину і вірно дружити. 12 ВЕД: Школа це джерело, де народжуються таланти. Школа- центр духовної культури, де вчать спілкуватися, співати, танцювати. Вашій увазі танок вихованців танцювального гуртка.
(На фоні музики учні розказують вірш) 1. Годинник тихо стрілки розставляє Дзвенять вони, і сіється імла. Так, зрозуміла я давно: немає У світі кращого від нашого села. 2. Пастух надвечір зорі розсипає З торбини, котру пташка подала. Так, зрозуміла я давно: немає У світі кращого від нашого села. 3. На яворі десь соловей співає Пожежами вже сонця схід пала Так, зрозуміла я давно: немає У світі кращого від нашого села.
Пісня ″Мій рідний край″ | |
|
Всього коментарів: 0 | |