Виховний захід: ХАТА МОЯ, БІЛА ХАТА - 9 Грудня 2014 - Школа
Головна » 2014 » Грудень » 9 » Виховний захід: ХАТА МОЯ, БІЛА ХАТА
00:53
Виховний захід: ХАТА МОЯ, БІЛА ХАТА

ХАТА  МОЯ,  БІЛА  ХАТА

 

Мета :  поглибити знання учнів  з  народознавства,  розповісти

                 учням про українські  народні  традиції та обряди, пов′язані  з

                 хатою , виховувати любов  до  українських  традицій.

 

Виховний  захід  відбувається    в   актовій залі школи. На сцені—декорації  української  світлиці.

ВЕД:

Рідний край! Дорога серцю  земля  батьків  і прадідів наших. Оспівані  в піснях  народних  безмежні  степи, зелені  ліси  й долини, високі  блакитні небеса ! Хіба є  що на світі  дорожче  за Батьківщину ?

ВЕД:

Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя! Тут ми народилися, вперше побачили світ, уперше зробили крок. Кожна  людина завжди  з великою любов′ю  згадує місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство. Адже  дитинство  завжди  залишається  саме  в батьківській хаті.

Як співається  в пісні « У тебе  в хаті, мій любий тату, ми завжди будемо дітьми малими»

ВЕД:

Отчий дім --  це родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини.

Для  кожної людини  земля ,де  вона зробила перші кроки, вимовила перше слово, почула мамину колискову  є святою. Ці почуття вічні   і святі.

 

Учень ( на фоні музики)

Мій  отчий дім, де всі стежки мої

Веселками ясними перевиті,

Де  у садах  співають солов′ї,

Де шлях  в світи  проліг  в високім  житі.

Мій отчий дім, не перебудь  в мені

Пристанищем  дитинства  тимчасовим,

Мій отчий дім, даруй мені  пісні

І мамине до болю рідне слово.

 

Учні виконують пісню «Хата моя, біла хата» 

 

ВЕД:

Рідна домівка. З нею пов′язані найтепліші спогади кожної людини. Тому й оспівана  хата  в піснях  і легендах, опоетизована  письменниками і художниками.

ВЕД:

З неї пішли  в світ велетні  думки  і духу—князь Кий  і літописець Нестор, філософ Григорій  Сковорода  і гетьман Богдан Хмельницький, поети Тарас Шевченко  та Іван Франко, Олександр Довженко.

« … Біла , з теплою  солом′яною  стріхою, порослою  зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір  пристанища  людського  . Незамкнена , повсякчас  відкрита  для всіх  , без стуку  в двері, без «можна?»   і  без  «увійдіть!» , житло просте , як добре слово, й законне,  немовби   створили  його  не людські  руки ,  а сама природа , немовби    зросло  воно , як плід, серед  зелені   і квітів »  Ось такою  побачив  українську народну хату  Олександр  Довженко.  

ВЕД:

Справді , українське  житло – це  оригінальний  мистецький витвір  народу.  Воно  неповторне , як кожен твір мистецтва—як пісня чи казка , як мальовничий візерунок  на рушнику. Українською хатою  захоплювались навіть іноземні мандрівники. Давайте  зачитаємо  з « Берегині»  відгук  німецького географа  Йогана  Георга  Коля  : ″Українці живуть   в охайних, завше  підтримуваних  в чистоті   хатах, які   начебто  усміхаються   до  неба. Господині  не  задовольняються тим, що  кожної суботи миють їх, але  ще   й раз   на два тижні  білять  житло. Від того хати на Україні  виглядають  вельми чепурно, немовби  свіжо  вибілене полотно″

ВЕД:

Як чисто  і затишно  в цій невеликій хатині. Усе, що наповнює українську домівку ,- стіл, піч, мисник, колиска, сволок—усе було пов′язане з народними звичаями. Здавна  в нашому народі існує звичай :  гостя садовити  в найпочеснішому  місці. А таким місцем  в українській хаті  є покуть. Розміщувався він , як правило,  по діагоналі  від печі  і обов′язково «обличчям» до сонця. У визначні свята  на покуті  урочисто  встановлювали Дідуха. Тут садовили  на весіллі молодят, частували найдорожчих гостей. Це було і традиційне місце  господаря оселі.

ВЕД:

Піч—центр  житла, його душа. Де тепло, там і добро, і достаток, і злагода. Жінки розмальовували піч візерунками. Хатній годувальниці належала і обрядова функція. Її оспівували, до неї зверталися як до живої

 істоти.

А в нашої печі

Золотії плечі,

Мальовані крила,

Щоб коровай гнітила

 

ВЕД:

А  які хати були  раніше  в нашому  селі Вікнине. Зараз нам  про це розкажуть  наші гості.  Давайте  надамо їм слово.

Розповідь  жителів села.

ВЕД:

Звичайно, душа людська  завжди прагнула  краси. І хоч як важко  жилося,  хата мала бути затишком. І коли заходиш  було до хати, то навіть у будень тобі святечно . Тішать око  вишиті рушники на стінах,  чистотою  дихає

вимазана червоною глиною  і потрушена запашним зіллям долівка, виграють веселкою розмальований комин, барвисті рядна, мальований посуд  в дерев′яному миснику. Іноді стає дуже жаль, що такий витвір  душі  і рук  народних  відійшов   у небуття.

 

Учень: (на фоні музики)

Хато, моя рідна батьківська хато. Усім найкращим, що  є  в  моїй душі, завдячую  тобі. Що  навчила ти цінувати  хліб  і сіль, піднімати  з підлоги  ненароком  випущену крихту.  Ти навчила мене змалку поважати старих, шанувати батька  й неньку, бути терплячим,  чесним і роботящим, рідна хато моя. Будь благословенна, хато моя!

Учениця:

Хоч сторона моя багата,

 Красива  квітами   й людьми ,-

Найвища  в світі—рідна хата

Під ясеновими крильми.

                         У ній тепло  і очі  мами,

                         І  доброта  її руки.

                         А над  смутними  образами

                         Горять барвисті  рушники.

Тут батьків труд  і труд  матусі,

Здобуте  чесне, не рясне.

А хліб  домашній  на  обрусі,

Неначе сонце  весняне.

                         Йдемо  додому, як  на свято,

                         Милуємося ворітьми.

                         Найвища  в  світі- рідна хата

                         Під  ясеновими  крильми.

                                                           І.Цюпа.

ВЕД:

Рідна хата! Під ясеновими крильми. Світла, тепла, завжди  відкрита для добрих людей. Вона зберігала і передавала  найкращі сімейні  традиції. В цій хаті  виховувалися щирі, працьовиті, чесні люди .Вона  буде завжди символом  добра   і надії . її незгасний  вогонь  світитиметься  теплом  маминої  любові, вірою  в доброту, високу  людяність, одвічною 

                                                                                                                                

сподіванкою  на чисте  небо  над нами   і світанкову тишу  над голубим краєвидом.

ВЕД: 

 Нині їх менше  й менше  стає  на сільських обочинах.  Але  і  для неї, старої хати, має  знайтися місце  на околиці села, як пам′ятник минулого  і як  підтвердження   нашого сьогоднішнього статку.

Тепер ми  живемо  краще, заможніше . Але чому ми так збідніли духовно ? Забули пахощі м′яти й любистку, занехаяли мамину пісню. В нові  будинки  ми повинні взяти усе краще, що збереглося  протягом століть. О.Довженко  з цього приводу  писав:″ Обернись  в хороми, покрийся залізом,  красуйся великими вікнами, вирости,  піднімись  над травами…″  Повернімося до неї  обличчям, розбиймо залізні замки  на наших душах, хай святится добро, хай святиться пісня, хай святиться хліб-сіль на столі  і  наша домівка!

Учень:

Завжди буду носити в собі

Цю  з  дитинства знайому  картину:

Рідний простір  полів,

Гори, доли,  моря, зелен-ліс

І село над Дніпром,

А у ньому  -- велику  і світлу  хатину,

Де пісень мені мама співала,

Щоб  із тими піснями  я ріс.

 

                                                                                                                              

Учень:

Час  звіряє  мене,

Всі чуття  мої,  звагу  і  змогу,

Час  рентгеном став,

Що  просвічує  совість   мою  аж  до дна.

Від  батьківської  хати  

Ведуть  навсібіч  незліченні   стежки  і дороги,

До  батьківської  хати

Веде   звідусіль,  де  б  не був  я,  дорога  одна.

 

 

Учні виконують пісню  ″Смерекова  хата″ ( муз.П.Дворського)

Категорія: Позакласна робота | Переглядів: 1244 | Додав: admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: