Тема: Креслення з’єднаних деталей. - Уроки 7-9 класи - Трудове навчання - Вчительська - Школа
Головна » Статті » Трудове навчання » Уроки 7-9 класи

Тема: Креслення з’єднаних деталей.

Тема: Креслення з’єднаних деталей.

 

Мета: 1)ознайомлення учнів з кресленням з’єднаних деталей, розглянути різьбові з`єднання, види з`єднань;

2) виховувати працелюбність, культуру праці, бережливе ставлення до інструменту .

3)розвивати пам’ять, увагу, окомір.

Методичне забезпечення: схеми, плакати з прикладами пристроїв автоматичного контролю, підручник  А.Д. Ботвинников «Черчение». 

Тип заняття: комбінований урок.

 Хід уроку:

1.Організаційна частина.

Привітання з класом. Перевірка присутніх та їх готовність до уроку. Створення робочої атмосфери, перевірка робочих місць. Зосередження учнів на роботі яку плануємо провести.

2.Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.

Тема: Креслення з’єднаних деталей (записується на дошці).

Мета: ознайомлення учнів з кресленням з’єднаних деталей, розглянути різьбові з`єднання, види з`єднань;

     3.Перевірка раніше вивченого матеріалу (робота на картках):

1) Що називається бюджетом сім`ї?

2) Опишіть послідовність підрахування витрат сімейного бюджету?

3) З яких частин складається план сімейного бюджету?

4)Чи необхідне у родині планове ведення домашнього господарства? Обґрунтуйте свою думку.

5) Чи обов’язкове заповнення декларації про доходи?

4.Викладення нового матеріалу (пояснення, бесіда, наочність).

Типові з`єднання деталей.

Діти, можливо хтось з вас знає, які існують види з’єднань деталей? З розвитком техніки найпростіші з'єднання деталей удосконалювалися.

З'єднання, які часто зустрічаються в механізмах різних машин, називаються типовими. Ними користуються, створюючи верстати, автоматичні лінії тощо.

Застосування типових з'єднань значно по­легшує конструювання й виготовлення ма­шин. У кресленні часто доводиться мати спра­ву із зображенням типових з'єднань деталей. Деякі з них показано на рис. 237.

Види з'єднань деталей.

 З'єднання де­талей поділяються на рознімні й нерознімні. Як ви гадаєте, чому вони так називаються?

До рознімних з'єднань належать такі, які можна розібрати, не руйнуючи деталей, що входять до їх складу.

Нерознімні з'єднання не можна розібрати, не зруйнувавши деталі.

У техніці застосовують такі основні з'єднання деталей (рис. 237): болтове, шпилькове, шпонкове, заклепкове, штиф­тове, зварне, гвинтове.

Уважно розгляньте зображення на рис. 237. Що ви бачите на цьому рисунку? Випишіть в один стовпчик назви нерознімних з'єднань, а в другий — рознімних. За назвами з'єднань проставте у дужках літери, якими їх позначено на покажчиках-стрілках.

Стандартні деталі. Вибір розмірів і форм ряду деталей і з'єднань обмежений. Різні типи виробів зведено до певної кількості зразків-стандартів. Які, на вашу думку, деталі легше виготовляти: спеціальні чи стандартизовані?

Державними стандартами визначено, наприклад, форму й розміри деяких кріпильних деталей (штифтів, болтів, гайок), інструмента (свердел, різців) тощо. Це дає змогу виготовляти їх на спеціалізованих підприємствах. В результаті підвищуєть­ся продуктивність праці і знижується вартість виробів.

Складання і читання креслень стандартизованих деталей і з'єднань полегшується, оскільки правила зображення їх визначено відповідними стандартами. Ці правила передбачають ряд спрощень.

Взаємозамінність. Стандартизація створює можливість для взаємозамінності деталей. Державні стандарти мають таблиці, користуючись якими визначають найбільший і найменший граничні розміри. Між цими розмірами може зміню­ватися заданий розмір. Тому деталі, що відповідають стандартам, можуть замінювати одна одну. На цьому ґрунтується організація масового і великосерійного виробництва.

Зіпсовано, наприклад, автомашину: вийшли з ладу кілька гвинтів і гайок, спрацювалися клапани. Біда невелика. Ці деталі стандартизовані. їх можна придбати в магазині. Вони повністю замінять деталі, що вийшли з ладу.

Зображення і позначення різьби

Зображення різьби. Багато деталей мають різьбу, за допомогою якої їх з'єднують, а також здійснюють передачу руху. Найбільш поширена метрична різьба, яка має трикутний профіль з кутом при вершині 60 °.

Різьбу на кресленнях зображують умовно. Це означає, що її на кресленнях показують не такою, як ми її бачимо (рис. 238, а), а креслять спрощено, за правилами, встановленими державними стандартами (рис. 238, б).

На рис. 239 наведено приклад зображення різьби на стержні. По зовнішньому діаметру її зображують суціль­ними товстими лініями як на вигляді спереду, так і на вигляді зліва, а по внутрішньому — суцільною тонкою лінією. При цьому на вигляд зліва по внутрішньому діаметру різьби про­водять дугу, яка приблизно дорівнює 3/4 кола. Цю дугу можна розімкнути у будь-якому місці, але не на осьових лініях. Фаску при цьому не показують.

Зверніть увагу на те, що суцільна тонка лінія на вигляді спереду перетинає лінію межі фаски.

 

Різьбу в отворах, коли її показу­ють як невидиму, зображують штри­ховими лініями (рис. 240). Різьбу в отворі в розрізі (рис. 241) показують суцільними тонкими лініями по зовнішньому діаметру і суцільними товстими — по внутрішньому.

Штриховку різьби в розрізі завжди доводять до суцільної товстої лінії. Межу різьби проводять до лінії зовнішнього діаметра різьби і зобра­жують суцільною товстою лінією (див. рис. 238, б і 241) або штриховкою, якщо різьбу показано як невидиму (рис. 242).

Позначення різьб. Різьби за­лежно від профілю поділяються на такі основні типи (рис. 243): трикут­на, трапецієподібна, упорна та ін. На кресленнях різьби всіх типів зображу­ють однаково. За умовним зображен­ням не можна, визначити, яку різьбу треба нарізати на деталі. Як же Це встановити?

Тип різьби і її основні розміри (діаметр і крок) показують на креслен­нях написом. Цей напис називають позначенням різьби.

Наприклад, запис М50ХІ,5 озна­чає: різьба метрична, зовнішній діа­метр її 50 мм, крок 1,5 мм (малий крок у позначенні наводять, а вели­кий — ні).

Запам'ятайте, що виносні лінії при позначенні різьби треба проводити від зовнішнього, тобто від більшого за роз­міром діаметра

Розрізняють різьби праві і ліві. У випадку лівої різьби додають напис LH після позначення різьби, наприклад: «М24Х2ХЯ».


Шпонкові з'єднання.

Що вам відомо про шпонкові з’єднання? Од­но з найпоширеніших рознімних з'єднань деталей — шпонкове (див. рис. 237).

Шпонка призначена для з'єд­нання вала з посадженою на ньо­го деталлю: втулкою, шківом, зубчастим колесом, маховиком та ін. Щоб шків обертався з ва­лом, у шківі й валі прорізують пази (шпонкові канавки), у які закладають шпонку.

Форма і розмір шпонок всіх типів визначені стандартом. Від­хилення від стандарту, тобто до: вільний вибір форми і розмірів шпонок не допускається.

Зображення шпонкових з'єднань. На рис. 247 наведено наочні зображення деталей, з яких складаються шпонкові з'єднання. Стрілками показано, як з'єднуються деталі.

З'єднання деталей призматичною шпонкою наведено на рис. 248. Щоб добре було видно розміщення шпонки, втулку показано у розрізі, а у вала видалено частину, яка затуляє шпонку. На поличках нанесено цифри. Вони відповідають номерам, які присвоєно деталям (рис. 247)

Креслення деталей, що входить до складу з'єднання, на­ведено на рис.  249, а складальне креслення — на рис.  250.

Зверніть увагу, що на складальному кресленні шпонку показано нерозсіченою. Так роблять тоді, коли січна площина проходить уздовж суцільної (непорожнистої) деталі.

На кресленні з'єднання призматичною шпонкою показують невеликий проміжок — зазор — між верхньою площиною шпонки і дном канавки у втулці.

З'єднання клиновою пігментною шпонками мало від­різняється   від   розглянутого.

При клиновій шпонці зазо­ри розміщують по боках, при сегментній змінюється форма канавки на валу.

Штифтові з'єднання. Штифт — циліндричний стержень який використовується для з'єднання деталей. Найчастіше за допомогою штифтів здійснюється правильне взаємне вста­новлення деталей. На рис. 237 зображено штифт, який за­побігає зміщенню деталей, скріплених гвинтом.

На рис. 254 показано з'єднання деталей штифтом.. Штифт (дет. 3) міститься в отворі, одночасно просвердленому в корпусі (дет. І) і валі (дет. 2). Зверніть увагу, що на складальних крес­леннях штифти в розрізі показують, як і шпонки, нерозсіченими, якщо січна площина проходить уздовж них.

Позначення штифта складається з його назви, розмірів і номера стандарту, наприклад: «Штифт циліндричний 5 X ЗО». Це означає, що циліндричний штифт має такі розміри: діаметр 5 мм, довжина ЗО мм.

Напис: Штифт конічний 10x70 означає, що менший діаметр конічного штифта 10 мм, а довжина 70 мм.

З'єднання штифтом іноді застосовують, щоб запобігти поздовжньому переміщенню деталей, з'єднаних шпонкою.

Болтове з'єднання. Деталі цього з'єднання — болт, гай­ку і шайбу — наведено на рис. 256. Болт — це стержень, який має головку на одному кінці і різьбу на другому. Нагвин­чуючи  на  різьбу  гайку,   затискують  з'єднувані  деталі   між головкою болта і гайкою. Щоб запобігти пошкодженню де­талей, під гайку підкладають шайбу — диск з циліндрич­ним отвором у центрі. Розглянемо разом приклад визначення відносних розмірів для бол­тового з'єднання з різьбою М20 (d=20 мм).

Діаметр кола, описаного навколо шестикутника, D=2d (2X X 20=40 мм);

висота головки болта h=0,7d (0,7x20=14 мм);

довжина нарізної  частини  l0 2d + 6 (2x20 + 6=46  мм);

висота гайки H=0,8d (0,8X 20=16 мм);

діаметр отвору під болт d= 1,1d (1,1X20 = 22 мм);

діаметр шайби D=2,2d (2,2X20=44 мм);

висота шайби S=0,15d (0,15x20=3 мм).

За цими розмірами креслять болтове з'єднання.

 

Шпилькове з'єднання. Деталі цього з'єднання: шпиль­ка, гайка і шайба (рис. 259).

Шпилька — це стержень, що має різьбу на обох кінцях. Одним кінцем шпилька на всю довжину різьби вгвинчується .в глухий (ненаскрізний отвір) з різьбою в деталі 1. На другий кінець нагвинчують гайку, під яку підкладають шайбу. Так притискують одну до одної скріплювані деталі (дет. 1 і 2). Діаметр отвору в деталі 2 трохи більший за діаметр шпильки.

Щоб креслення шпилькового з'єднання, наведене на рис. 261, ж, легше було зрозумі­ти, його утворення показано за етапами.


Спочатку в деталі показано отвір під різьбу і над ним сверд­ло (рис. 261, а), потім — отвір з різьбою і зверху мітчик, яким зроблено різьбу (рис. 261, б). На рис. 261, в над отвором показано шпильку. На рис. 261, г шпильку вкручено в отвір, а зверху зобра­жено з'єднувану деталь, що має отвір, діаметр якого трохи біль­ший за діаметр шпильки. На рис. 261, д деталь надіто на вільний кінець шпильки, зверху зображе­но шайбу. На рис. 261, є шайбу надіто на шпильку, вище зобра­жено гайку. І, нарешті, на рис. 261, ж наведено завершене креслення шпилькового з'єднання.

Гайку і шайбу зображують спрощено, як і в болтовому з'єднанні, тобто без фасок. На шпильці фаски також не пока­зують.

Лінію, що визначає межу різьби на нижньому кінці шпиль­ки, завжди проводять на рівні поверхні деталі, в яку вкру­чено шпильку (дет. 1).

Подивіться уважно, як зображується стержень з різьбою, вкручений в отвір. Різьбу в отворі показують тільки там, де її не закриває кінець стержня (рис. 262, а).

Нижню частину глухого отвору показують незаповненою стержнем. Для наочності цю частину виділено на рис. 262, с синім кольором.

Суцільні товсті основні лінії, що відповідають зовнішньому діаметру різьби на стержні, переходять у суцільні тонкі лінії, які відповідають зовнішньому діаметру різьби в отворі. І, навпа­ки, суцільні тонкі лінії, котрі відповідають внутрішньому діаметру різьби на стержні, переходять у суцільні товсті основ­ні лінії, що відповідають внутрішньому діаметру в отворі (рис. 261, ж).

На кінці отвору показують конічне заглиблення, утворене свердлом. Його креслять з кутом 120° при вершині, але розмір цього кута не наносять. Не допускайте помилки, де діаметр заглиблення більший за діаметр отвору, чого в дійсності не може бути.

Штриховку доводять до суцільної товстої лінії, а не до тонкої.

Відносні розміри для креслення шпилькового з'єднання ви будете підраховувати залежно від діаметра різьби за спів­відношеннями, наведеними на рис. 261.

Запис «Шпилька М10х60» означає, що шпилька має метричну різьбу, діаметр її 10 мм, довжина 60 мм (до вгвинчуваного кінця).

Гвинтове з'єднання. У гвинтовому з'єднанні гайки немає. Гвинт, як і болт,— це стержень з головкою на одному кінці і з різьбою на другому. Гвинт загвинчується в отвір з різьбою однієї із з'єднуваних деталей. Друга деталь при­тискується до першої головкою гвинта (рис. 264).


Глухий отвір і нарізану частину гвинта креслять так са­мо, як і в шпильковому з'єднанні. Тільки межа різьби на стержні проходить вище від лінії рознімання з'єднуваних деталей. Це дає можливість, якщо є потреба, докрутити гвинт.

З'єднання гвинтами різних типів показано на рис. 264. Якщо гвинти мають проріз (шліц) для захвату викруткою, цей проріз умовно зображують однією суцільною потовщеною лі­нією. На вигляді зверху її проводять під кутом 45 °.

Позначення гвинтів складається із слова  «гвинт», запису типу і зовнішнього діаметра різьби, довжини гвинта і но­мера стандарту. Запис «Гвинт М12X40» означає: гвинт з метричною різьбою, зовнішній діаметр різьби 12 мм, довжина гвинта дорівнює 40 мм.

5. Закріплення одержаних знань (узагальнення, фронтальне опитування):

1) Які існують з`єднання деталей?

2) Які основні з`єднання деталей?

3) Яка різьба є найбільш поширеною? Назвіть її параметри.

4) Як зображаються та позначаються різьби?

5) Розкрийте поняття взаємозамінності, її значення?

6.Практична робота.

На практичній роботі необхідно буде прочитати та виготовити креслення нижче наведеного з’єднання.

7.Підведення підсумків.

На сьогоднішньому уроці ми ознайомили учнів з кресленнями з`єднаних деталей, розглянули різьбові з`єднання, види з`єднань;

На основі аналізу роботи учнів вчитель виставляє і оголошує оцінки, відмічає кращих, їх успішність і наполегливість.

8. Домашнє завдання.

Категорія: Уроки 7-9 класи | Додав: director (18.10.2008)
Переглядів: 7956 | Рейтинг: 4.5/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: