02:34 Виховний захід "Душі людської доброта" | |
Тема: Душі людської доброта. Мета: 1)Виховна: виховувати любов до людей, ставлення до оточуючих з розумінням, співпереживанням. Виховувати доброту, чесність, порядність. 2)Навчальна: Закріпити явлення учнів про моральні цінності людини, серед яких такі поняття, як сенс життя, щастя — головні на життєвому шляху молоді. 3)Розвиваюча: розвивати вміння мислити, вирізняти істинні та хибні цілі в житті, сприймати людей такими, якими вони є. Форма проведення: бесіда Місце проведення: класна кімната 10 Час проведення: одна година. Етапи підготовки і проведення виховного заходу: 1. Етап – вибір мети. Мета даного заходу вибрана для того, щоб примусити учнів задуматися про своє майбутнє, про сенс свого життя, про поняття щастя, любов, прекрасне. 2. Етап – планування виховного заходу. На даному етапі йде підбір наповнення бесіди, виділення основної суті розмови, підбір літератури, висловів, підготовка наочності. 3. Етап – організація діяльності учнів. Учні раніше були попереджені про проведення заходу. 4. Етап – проведення заходу. Захід проводиться у формі бесіди протягом якої учні та вихователь висловлюють свої думки, ставлення щодо розуміння людиною причин її існування, сенсу її життя. 5. Етап – підведення підсумків. Після проведення заходу обговорити захід з вчителем, методистом, і з присутніми студентами з метою вивчення успіхів та невдач. Обладнання. Плакати. Плакати. Найщасливіша людина та, що дає щастя найбільшій кількості людей. Дені Дідро Немає нічного вищого і прекрасного, ніж давати щастя багатьом людям. Людвіг Ван Бетховен Хід заходу Вступне слово класного керівника. Дорогі друзі! В людському житті є речі, що ніби й не мають ваги, непомітні і виміряти їх неможливо. Але без них біднішим стає наше життя, сірими, безбарвними будні. Серед усіх людських чеснот доброта займає особливе місце. Вдумайтесь: чого бажаємо вітаючись? Доброго дня, а значить добра. Чим просимо бога обдарувати - добрим здоров'ям! Як звертаємось, прохаючи допомоги, - люди добрі! I ведучий. Милосердя, доброта. Ще з часів давноруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. II ведучий. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це в характері нашого народу. І ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після страшного землетрусу, Україні, Білорусії - після аварії на Чорнобильській АЕС. Учень 1: (читає). Не говори про доброту, Коли ти нею сам не сяєш, Коли у радощах літаєш, Забувши про чужу біду. Бо доброта не тільки те, Що обіймає тепле слово В цім почутті така основа, Яка з глибин душі росте. (О.Довгий) II ведучий. Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них - повсякчас, навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами. I ведучий. Милосердя й доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до подання милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба у звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги? II ведучий. На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. з них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тис. з них проживають в будинках-інтернатах, їх об'єднує немічність і самотність. I ведучий. У злиднях живуть 5 тис. і наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 2 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існують на межі бідності. II ведучий. Важко уявити, як люди страждають не від того, що щодня не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного "Добрий день". Учень 2. Кажімо більше ніжних слів Знайомим, друзям і коханим. Нехай комусь тепліше стане! Нехай тих слів солодкий мед Чиюсь загоїть рану (Чи перший біль, чи то останній) – Коли б то знати наперед! Кажімо більше ніжних слів, Комусь всміхайтесь ненароком, То не життя людське коротке, Короткі в нас слова черстві Кажімо більше ніжних слів... (І.Вовк) І ведучий. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим. "Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував стуком, що є нещасні", - так писав письменник-гуманіст А.Чехов. Читець: Не нарікай на глухість душ людських І не гостри в злобі на них зубів... А ти, що людям доброго зробив Що вимагаєш доброти від них? Чого мовчиш, подумай і збагни, Але уже з низької висоти, І зваж, і переваж, а хто є ти? І, зваживши, нікого не вини. А сам в своє більмо душі заглянь, Чи там хоч раз добром світила рать І променем зорилося святим? І ти збагнеш, що до твоїх страждань Не відгукнеться власна глухомань, А ти шукаєш в людях доброти. (О.Богачук) II ведучий. Мудрі французи кажуть: "От якби-то молодість знала, якби ж то старість могла... "Гей-гей, старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні. І ти з печальною розсудливістю розумієш, що все краще вже було, все в минулому . А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність. Добре, коли за своєї життєвої ниви звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає... Будинок престарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч там непогано. Тут не бачиш людей у порваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми і т.д. Чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправляють в будинок престарілих. Молодий чоловік: "Все гаразд, мамо, документи в будинок престарілих оформлені. Там вам буде добре... Спокій, тиша, обслуговування... І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо заглядати". Мати: "Одна тепер, назавжди одна... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки, що втратить ціну". Чоловік: "То що вже, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок престарілих. Там вам буде краще, ніж з нами..." Вона розуміє, що діти відправляють її в зал чекання перед похоронною процесією. Читець. Гей, то в святу неділеньку, То рано-раненько То не всі дзвони дзвонять, То сини свою неньку, Удову стареньку, Із свого подвір'я ізгонять, Де старший за руку веде. Середній у плечі випихає, А найменший ворота одчиняє. Її бідну кляне-проклинає. Ой, іди ж ти, мати, Куди-небудь собі проживати, Бо ти нам невдобна, Проти діла не способна, Ото ж тобі шлях-дорога Широка й довга! Читець. Життя. Людина чуйна І пса не вижене із дому, Коли проживає Десяток-другий літ, Охороняючи садок його, й комору, Притулок дасть, Поїсти дасть, як слід, А зла- I рідну матір виряджає, Коли нема вже користі від неї Зате на людях Він рідний син, Вона ж чомусь - Чужа. II ведучий. Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? їй би внуків бавити своїх. їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! - почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це надворі гукають її? Ні! Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх бачила. II ведучий. Самотність сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. Не живу, а доживаю - з гіркотою мовить вона. - Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна. Бо важко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде. Де ж ви, сини? Де ж ви, соколята? - виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все нема. Читець. Шануйте матерів. Мені болить, коли матуся, Що має дочок і синів, Живе одна, мов та бабуся, На схилі посивівших днів. Працює вдень, не спить ночами, І часто зрошує сльозами Тверду подушку на зорі, Скотину порає в дворі, А вдень копає на городі Уста шепочуть: "Світе мій! Як важко жить мені одній! Одна-однісінька та й годі!... Цим віршем нагадать хотів: Шануйте, друзі, матерів! II ведучий. Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише листи приходять час від часу. Подібні одна на одну телеграми. А коли, нарешті, знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов... Пісня "Рідна мати моя". Читець. Допоки нас чекають наші мами, І доки виглядають нас батьки, Провідуйте, та не лише листами, Хоч дорогі їм і скупі рядки. Поки нежданно вдарять дзвони далі, Тоді на все, на все знайдеться час, Але не сльози, не вінок печалі – Уже ніщо не виправдає нас. Заниє жаль у щедрім слові "Мамо" І чайкою здригнеться синя вись. Провідуймо і завжди пам'ятаймо, Що можеш запізнитися колись. (О.Богачук) Читець. Крізь дощ, крізь сніги і тумани, Чи дороги туман обснує Приїжджайте частіше до мами, Повертайтесь в дитинство своє, Здобувайте обов'язок в тому, Не марнуйте дрібницями дні. Приїжджайте до рідного дому, Розвесняйте в нім душі свої. Там ростуть чорнобривці і м'ята, Де пройшли ваші дні золоті, Лиш не можуть там вічними стати Руки мамині - крила святі, Щоб не мучила совість потому – Не приносьте батькам ви печаль, Бо для них ви - сонячний промінь То ж не гасніть у рідних очах. (Л.Пасько) І ведучий. Читець. Любімо матерів, любімо дуже. Бо й справді не вертаються літа... До хати стежка враз не зароста, Та з кожним літом вужчає, верта. Стрічають нас усякі матері - Не забуваймо про слова привіту, Не забуваймо. Бо як нам без них - Бо їм без нас нема на світі світу, Й шляхи з глибин палкі й холодні, І як би там до них хто не взивав – Голос матері... Він і сьогодні Охороняє сина, Нехай то буде вік чи мить-байдуже Час не кидає вічне в забуття... І в біді всі перешкоди здужа, Матерями дане нам життя. (Мироненко) Голос диктора: Та пішли, пішли сирітки по світі блукати По світі блукати, матусі шукати... Сирітськими слізоньками земля напоїлась Мамо, моя рідненька, куди ж ти поділась? (Виходить) II ведучий. Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, оця найсвітліша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починаються з чужих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі й здорові! Читець. То не вітер, то не буйний Що дуба ламає: То не лихо, то не тяжке Що мати вмирає: Не сироти малі діти, Що неньку сховали: Їм зосталась добра слава Могила зосталась Засміються добрі люди Малій сиротині: Виллє сльози на могилу – Серденько спочине. А тому, тому на світі, Що йому зосталось? Кого батько і не бачив Мати одцуралась? Що зосталось байстрюкові? Хто з ним заговорить?... Ні родини, ні хатини: Шляхи, пісні, горе... (Т.Шевченко) II ведучий. Трирічного Сашка мати залишила на вокзалі. Його ровесника Ігоря кинула на дитячому майданчику, поклавши до кишені пальто записку з проханням влаштувати дитину в дитячий будинок на виховання. Нехай доля буде милосердною, нехай росте під Хрестом. Та по всьому. Єдине, що дала, крім життя, сподівання на чиюсь доброту. Чи божу, чи людську... Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою буде вона до всіх тих, що прийшли у цей світ небажаними, чужими для найрідніших людей. І ведучий. -Тебе ще ніхто не забрав? -Ні. - А чого? - Бо кашляю. - А я сплю тихо. - Тоді тебе виберуть. В мене нема дому, і мами нема, і тата нема, і нікого нема. Одна я. І ведучий. Ось вона - трагедія сучасної дитини, покинутої напризволяще. Мабуть, щось не так у суспільстві, коли не меншає дітей у дитячих будинках. Від самої війни не менше... Коли кожне десяте немовля у місті, дванадцяте у селі (це на Україні) народжується поза шлюбом, і майже половина їх потрапляє до дитячих будинків. Які ж ми жінки? Що залишилося в нас жіночого? Ті, до кого звертаємося, не чують наших слів і взагалі нічого не чують. II ведучий. Сім'я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство. Читець. Чи я українець? Чи я українець? З якого я краю, І чий я окраєць? Якої хлібини Я крихта солона? Якій нелюдинці Я виходець з лона? Яка мене мати На світ породила Без роду, без імені В люди пустила Лежав і мовчав Я під небом високим І в небі відлунням Пішли її кроки. Світи оніміли У мить без надії, Матусю! Шевченкові плачуть Марії Всі покритки, наймички Горді синами. Ой чули б ви, мамо, Як кликав я "Мамо"! І нині я кличу: "Знайдіться, матусю!" За те, що вродила, Тобі поклонюся! (Кладка) I ведучий. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як сповіщення про якесь лихо-біль, на сполох під час пожеж і ворожого нещастя. II ведучий. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми. І ведучий. Друзі! Добродії!Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми - я, ви, ваші сусіди або колеги. Зараз , сьогодні, бо завтра може бути пізно. I ведучий. Бо суд немилосердний над тим, хто не вчинив милосердя. II ведучий. Матір Тереза присвятила своє життя допомозі найбіднішим серед бідних. Вона з’явилась на світ в 1910 році в Скоплі, сучасній столиці Македонії. Вже в 20 років вона твердо вирішила стати монахинею. В 1946 році матір Тереза заснувала свій орден "Місіонерки милосердя", члени якого повинні були керуватися чотирма заповідями: доброчесністю, бідністю, послушністю, службою найбіднішим серед бідних. Мати Тереза ніколи не відмовляла людям, що потребували її допомоги. Вона дні і ночі проводила в районах Калькутти, куди індійська знать навіть не знала дороги. Вмираючи від голоду і жахливих хвороб, каліки, покинуті діти - всі вони знаходили підтримку і турботу в лікарнях і притулках, заснованих матір'ю Терезою. За служіння людству вона була нагороджена Нобелівською премією світу. В її честь збирались влаштувати банкет. На ці гроші матір Тереза нагодувала різдвяним обідом 15 тисяч голодуючих Калькутти. Вона пішла з життя рік назад. Після її смерті в 122 країнах світу працюють її однодумці, керуючись девізом Терези: "Не допускай, щоб той, з ким трапилась біда, залишився нещасним після зустрічі з тобою". II ведучий. Милосердя ставиться вище за суд. ЛІТЕРАТУРА Журнал "Україна", 1989, № 47. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |