Оформлення: на сцені берізка із зламаним верхом.
Плакати: 1. В 10 разів збільшилась кількість онкозахворювань у дітей.
2. Демографічна криза. За 1996 рік кількість померлих перевищує на 157600 кількості народжених.
3. Дегенерація нації. 12,5% - іномутантів. 14% -кризовий стан здоров'я людей.
4. Земля в біді просить захисту. Ведучий . Добрий день, друзі! Дозвольте розпочати засідання літературної вітальні. Всіх нас привела сюди і з'єднала трагічна подія. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнибильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблеми Чорнобиля - це біль України. Наш поет-провидець Т. Шевченко писав так.
(звучить музика)
Світе тихий, краю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш ?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
"Молилась, турбувалась, день і ніч не спала,
Малих діточок доглядала, звичаю навчала".
(Акорди музики збільшуються, а потім стихають і натомість чути дзвін 10 раз. Під звуки дзвонів виходять учасники - 10 учнів в чорному, а 10 учнів в національних костюмах. Учні в національних костюмах зупиняються в залі столиків, а в чорних костюмах піднімаються на сцену і ставлять кругом берізки свічки і також приєднуються до інших учнів. Стихають дзвони і звучить тиха музика)
Учениця: Чорнобильська трагедія. Це повість, що зіткана із правди, скорботи, мужності людей, зібраних у Зоні неприборканої стихії. Конкретні факти: діти, що грають у дворі, не знаючи про дозу радіації, яку вони одержують. Покинуті пустуючі будинки, неподалік від яких розки¬дані заражені радіацією собаки. Рудий, помираючий ліс. Провал четвертого енергоблоку АЕС, оплетений сріблястий? смертоносним димом... - все тут сприймається як докір нашій безвідповідальності, як перестереження світу, що крокує в грізне атомне століття.
Учениця: Ми летіли над Україною, потопаючою в квітучих садах. Мине яких-небудь сім-вісім годин, і настане для цієї землі нова йра, ера біди і ядерного бруду. Гарна річка Прип'ять! Вода в ній коричнева, мабуть, тому, що витікає із торф’яних поліських болот, течія мідна, бистра. Зачерпнеш рукою терпку коричневату воду, і шкіру відразу стягне від бо¬лотних кислот. Це вони згодом після вибуху реактора і радіоактивного викида стануть добрими коагулянтами - носіями радіоактивних часток та одиниць ділення.
Тут, в Чорнобилі, земля - древня. Тут князь Святослав
наречену собі вибирав. Більше тисячі років цьому маленькому
містечку. Та ось вистояв, не помер...
Учениця: 1 година 23 хвилини 58 секунд - в різних приміщенях блоку пролунали послідовно три вибухи. Щоб оцінити масштаби радіоактивного виділення, нагадаємо, що атомна бомба, скинута на Хіросиму, важила 4,5 т. Реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС ви¬кинув в атмосферу 50 тонн випарованого палива (тобто 10 хіросимських бомб, а на додаток 70 тонн палива і близько 700 тонн радіоактивного реакторного графіту, що осів в районі аварії).
Учень 1: І засурмив третій янгол - і велика зоря
спала з неба, палаючи, як смолоскип, і спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій - Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...
Учень:
Зоря - полин
Леонід Вишеславський Я народився в полиновім краї,
Де легенди сивої розкрилля,
Де себе знаходить і втрачає
Вік новий в гіркому Чорнобиля.
Ні біди, затаєної злоби...
Раптом зразу в пелену туману
Чорнобилям чорним на Чорнобиль
Впало одкровення Іоанна.
Ось спекотний вечоровий захід
Променями пізніми сплива,
І меднявий, неповторний запах
Виділяє далеч степова.
Та певне цей погляд - погляд смерті-Полинових зір із небокраю?
І вони так страшно, так відверто
І до нині нас застерігають?
Учениця:
Біль твого тіла
Володимир Коломієць
Дитино моя! Ромашко цвіте - не доторкнись.
Трава буяє - не доторкнись.
У бджіл на крильцях доза смертельна - Не доторкнись...
Б'є струм - незримі концентричні кола -
Пульс Землі.
Межа напруги – тридцяти кілометрова зона?
Під небом-піднебінням - гіркота
За сотню кілометрів.
На села осіда печалі пил...
Мільярди сил - прообраз термоядерної смерті –
Явив незримий досі вид, звільнившись від опіки.
Проти гіганта люди, як мурахи, ідуть на бій.
За тебе, дитино моя !
... У дзеркальце, заглянувши, ошкірилася дико,
Позадкувала атомна війна. То було колись - Дніпро горів.
Гасне й не погасне серед поля
Полум'я полинне - на тій зорі.
І на тлі чорнобильського болю.
Учень: Вони бігли без распіраторів, в повній темноті, висвіт¬люючи дорогу кишеньковими ліхтариками. На десятій відмітці повернули в сторону гецеенівського при¬міщення... Приміщення не було. Над ним - небо, полум'я. Перед ними - завали уламків, залишки обладнання і трубопроводів, серед всього - уламки реакторного графіту, від яких світило не менш 10 тисяч рентген на годину. Час іде. Тіло начальника зміни реакторного цеху накопичує рентгени, все темнішим стає ядерний загар в темряві ночі. Загоряє не тільки обличчя і руки, а й все тіло під одежею. Загоряє... горить, горить. Палить нутро. Стало зрозуміло, що реактора більше нема, що він перетворився на великий ядерний вулкан, що хлопці, працюючи в машзалі, загинуть дарма... Пожежники Титенюк, Ігнатенко, Тищура, Ващук...
Першу медичну допомогу їм надав лікар швидкої допомоги Валентин Білокінь. Це були, в основному, ін'єкції заспокоючого. Перше, що кидалося в вічі, це страшне збудження нервів, такого ніколи не доводилося бачити раніше. А це, як вияснилося згодом, був ядерний екстаз нервової системи, супертонус, який змінився згодом тяжкою депресією. Останніми з вогню вийшли Правик, Кибенюк, Телятников. В шість ранку Білокінь теж почав почувати себе погано і був доставлений у медичну частину. А на замлі кругом завалу чорні розсипи графітової кладки реактора. Очі знов і знов повертаються до цієї картини. Тяжко зізнаватися собі в простій і очевидній думці:
реактор зруйнований...
Учень: Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика. Зроб¬лено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона вся була вбита радіацією. Володя не міг говороти, тільки дивився. Почалося зникнення плоті на очах лікарів і рід¬них. Він почав таяти, сохнути, зникати. Людина з кожним часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася. Помер¬лі - почорнілі, висохші мумії - зробилися легкими, як діти.
Учениця: Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонянських табличках:" Якщо в місті пси збирають¬ся в зграї, місту бути зруйнованим". Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактив¬них кішок, почали загрожувати життю людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці поки¬нутої Прип'яті були засіяні трупами різномастних собак.
Учениця:
Лелека
Дмитро Шупта
Із лісу, кажуть, повтікали лиси,
Зарився кріт! На дно карась осів.
І тільки цей - живий квітневий лицар –
Стоїть на хаті на одній нозі.
Село порожне -як музейна .плаха.
Ані шелесь!.. І, певно, через це Замислилася чорно-біла птаха
Над золотим, крапинкою, яйцем.
Отак і ми, забуваючи легенди, Розважливо міркуємо про гени,
А воду дистильовану п'ємо...
Нуртуючи нутром своїм понурим, Несхибно за легендою пантрує
Четвертого реактора більмо.
Полин, чорнобильник, чорнобиль
Гірка траво моя, це ти
Чомусь подумала, що обмаль
Мені твоєї гіркоти.
Учениця: Пам'ять про чорнобильську трагедію - назавжди. Тому що поряд з нами діти, яких не врятували тоді, і життя яких тепер під загрозою. Дітей з Чорнобиля лікують всі країни світу безкоштовно, але сім'ї невзмозі оплатити проїзд своїм дітям. Тоді звертаються до людей, і люди допомагають.
|