ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ

(ЛІНІЙКА ПАМ'ЯТІ, ПРИСВЯЧЕНА ЛІКВІДАТОРАМ АВАРІЇ НА ЧАЕС)

Мета:

-         навчати учнів уболівати за минуле своєї держави;

-         при­щеплювати почуття подяки та поваги до героїв, які загинули під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

-         виховувати грома­дян України, що розуміють відповідальність за майбутнє своєї країни.

Обладнання: портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, червоні гвоздики, свічка пам'яті, виставка ре­фератів, малюнки учнів «Чорнобиль — біль України».

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

I.     Організаційний момент

Звучить мінорна музика.

Чорних дат у людства є немало.

Кожна з них — це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спікало, —

Вибух на Чорнобильській АЕС.

26 квітня... В ніч забуття

Йде страшне створіння — атомне дитя.

Суть його безкровна, і зіниць нема,

І уста безкровні, і душа німа.

Ведучий. Наша лінійка присвячується одній з найтрагічніших дат в історії нашої держави — 26 квітня 1986 року! В пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

Годинник життя безупинно іде. ...

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам'ятає.

(/. Притика)

II.    Основана частина

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що зна­ходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атом­ній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1970 році. У 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву — два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів у долі України та її народу.

Виконується пісня «Два кольори».

Тієї мирної весняної української ночі на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, спалахнув четвертий реактор Чорнобильської атомної станції.

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежники з охорони Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володими­ром Правиком.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугали

Не до подвигів і не до звершень:

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли,

Залишались іскрами на тверді.

Тільки жити в нас бунтує спрага

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Огонь і землю зріднили собою,

І кипіла у них під ногами земля,

Навіть небо двигтіло од вогненного болю,

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою таїну.

Як спинити її - гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось — загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на вас.

Через два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок, помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці».

Живі і мертві... всі відважні

Вітчизни-матері сини.

Людське життя, мов цвіт черешні,

Осипалось... не з їх вини!

Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації, були ще живими, журналісти запитували в них: «У вас була можливість поверну­тися? Ви могли відступити?».

Так, у цій ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони — воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертель­ну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід.

Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

Нам горе люте миром перебути,

Нам поховати зло в бетон і бронь.

І не забути, доки світ і люди,

Синів землі, що відвели вогонь.

Хвилина мовчання.

Ті, що згоріли в огні

В парші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці.

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

А думка людська пам'ятатиме вас.

А пам'ять людська повертатиме вас.

Безумство хоробрих — де вічність і мить,

Де згасли для вас і життя, і блакить.

Де зір ваш затьмарить скорбота земна.

Де нам, як набат імена, імена...

Безумство хоробрих — життя за життя,

Щоб тільки лишились мать і дитя...

III.  Підсумок заходу

Ведучий. Пам'ять... Пам'ять... Це єдине, що ми можемо віддати героям, які за покликом рідної землі вступили у пала­ючий реактор на захист рідного народу. Ці люди, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України. Вічна слава героям! Вічна слава!!!