Історичні відомості про вогнегасники

Перші вогнегасники придумав німецький лікар М. Фушес у 1734 році. Це були скляні банки з соляним розчином, які потрібно було кидати у вогонь. Реклама із зображенням сім’ї, яка з радісним виразом на обличчях кидала ці банки у вогонь, спалахнувший у кімнаті, друкувалася у журналах аж до Першої світової війни.

Перший автоматичний вогнегасник сконструював англійський винахідник Джордж Менбі, який був свідком жахливої пожежі в Единбурзі у 1813 році. Пожежа виникла і розповсюдилася на п’ятому поверсі, до якого не дотягувалися пожежні рукави.

У 1816 році Менбі створив вогнегасник, який являв собою металевий циліндр висотою 60 см і об’ємом 24 л, заповнений водою, яка вилітала з вогнегасника під дією стисненого повітря.

                Першими вогнегасниками також можна вважати винаходи інженера Кюна, який в 1846 році запропонував вогнегасні коробки, що споряджались сіркою, селітрою та вугіллям. При згоранні цієї суміші виділялись гази, що відігравали роль вогнегасної речовини.

                У 1898-1900 роках Н.Б. Шефалем були створені вибухові вогнегасники "Пожежогаз” вагою 4, 6 та 8 кг, заряд яких складався з двовуглекислої соди, квасців і сіркокислого амонію. Винахід російського вченого А.Г. Лорана щодо одержання вогнегасної піни сприяв розробці після 1904 року водопінних вогнегасників. У 1905 році російський винахідник Олександр Лаврентьєв сконструював перший хімічний вогнегасник. Піну для гасіння полум’я доводилося викачувати з вогнегасника насосом. У цих вогнегасниках піна

                У подальшому цей вогнегасник був модернізований, приведення його до дії здійснювалось без удару, але з перевертанням вогнегасника. З початку 70-х років минулого століття такого типу вогнегасники виготовлялись під маркою (назвою) ОХП-10, а з 1975 року по 1998 рік – ОХВП-10.

                В 40-х роках у колишньому Радянському Союзі виготовлялись вуглекислотні вогнегасники УО-2, РУО-4, РУО-5 з головкою вентильного типу. Ці вогнегасники були модернізовані тільки на початку 80-х років. Модернізація полягала у заміні головки вентильного типу на головку важільного типу, що дало змогу здійснювати переривчасту подачу вогнегасної речовини. Була також змінена форма розтрубу, що забезпечувало формування кращого струменя вогнегасної речовини. Одночасно з переносними вуглекислотними вог

                На початку 40-х років промисловістю були освоєні хладонові вогнегасники (тетрахлорні) ОТ-2 та ОТ-3, а в кінці 60-х років – брометилові вогнегасники  ОУБ-3 та ОУБ-7, які виготовлялись до 80-х років минулого століття. Випуск хладонових вогнегасників був припинений з причини негативного впливу вогнегасної речовини (хладону) на навколишнє середовище.

Наприкінці 70-х років почали розроблятись нові повітряно-водопінні вогнегасники із зарядом піноутворювача (ОВП-5, ОВП-10). Газ-витискувач вогнегасної речовини зберігався в балонах високого тиску, які розміщувались у корпусі вогнегасника. Проте, в той час, ці розробки не знайшли широкого застосування в практиці, оскільки діюча тоді нормативна база не сприяла впровадженню більш ефективних, але  дорожчих ніж ОХВП-10 вогнегасників.

Перші вітчизняні переносні порошкові вогнегасники почали виготовлятись ще в 30-х роках, але з причини низької якості вогнегасних порошків вони не знайшли широкого застосування. В 60-х роках було започатковано виробництво порошкового вогнегасника ОП-1 "Спутник”, який з причини особливостей способу подавання вогнегасної речовини у просторіччі називали "перечниця”. Проте, ефективність цього вогнегасника була не значна.

У 70-х роках були впроваджені у виробництво порошкові вогнегасники "Турист” закачного типу та "Момент” з балоном високого тиску, заповненим двоокисом вуглецю. І хоча через ряд недоліків вони не знайшли широкого розповсюдження, їх виготовлення та експлуатація дали можливість отримати певний досвід для майбутніх розробок.