Традиційна система уміння, за якої школярі виступали об'єктом роботи учителя і повинні були відтворній певну суму знань, вже не може бути ефективним методом для досягнення навчальних цілей. Засвоєння знань завершується утворенням відповідних понять і вмінь, які відповідно мають бути включені де системи через практичну діяльність учнів. Лише за таких умов засвоєні знання будуть свідомо використані в реальних життєвих умовах. Проте репродуктивний характер навчальної діяльності, в ході якого відбувається звичайне запам'ятовування і відтворення певного обсягу інформації, створює фрагментарні знання, які в подальшому не використовуються. Крім того, відтворення знань обмежує учнів у формуванні таких узагальнених вмію,, як аналіз, синтез, оцінювання та інших, що є передумовою розвитку навичок високого рівня, коли учні засвоюють не лише знання, а й способи оперування ними, методи, що допомагають здобувати їх.

У зв'язку з цим все більшого поширення набувають педагогічні технології, за яких учнів навчають творчо і критично мислити, працювати в групі над проблемою, оцінювати результати виконаної роботи, планувати власну діяльність, здійснювати аналіз об'єктів, процесів чи явищ. Учні обмірковують чи висловлюються з приводу отриманих результатів, ставлять запитання і відповідно виявляють готовність до планування подальшої роботи. Такий практичний підхід до процесу пізнання дає змогу учителеві привчати учнів до виділення засвоюваних знань в цілісну систему. Зрозуміло, що учні в цьому випадку діють як суб'єкти процесу пізнання, співпрацюють з учителем та один з одним, розуміють, що вони роблять і для чого.

Модель навчання, за якої учні стають активними співучасниками власного процесу пізнання, називають інтерактивною. Дослівно слово "інтерактив" з англійської мови означає 'здатний до взаємодії чи діалогу". Суть такого навчання полягає в тому, що учні перетворюються на активних учасників навчального процесу, співпрацюють з учителем та однокласниками. На інтерактивному уроці учитель використовує спеціальні інтерактивні прийеми, які дозволяють йому залучати до роботи більшу частину класу, ніж за традиційних активних чи пасивних методів навчання.

Щодо інтерактивного розглядають три моделі навчання. І. Пасивна модель навчання, за якої (під час лекції) відбувається монолог учителя (учні пасивно сприймають навчальний матеріал).

2.  Активна модель, за якої відбувається (наприклад, піл час б.

діалог учителя з учнями, які приймають активну участь у засвоєнні знань

3.             Інтерактивна модель навчання, за якої відбувається полілог, коли
відбувається діалог не лише між учителем та учнями, а й між всіма
учасниками процесу пізнання.

Отже, за інтерактивної моделі активну участь у процесі пізнання
беруть всі без винятку його учасники. Саме в цьому розумінні інтерактив визначається як практичне навчання. Практика полягає в тому, що учні, які
перебувають в інтерактивному середовищі, вже не можуть залишатись
пасивними  спостерігачами навчального процесу, а, навпаки, стають активними його співучасниками. Тому перед учителем постають нові завдання, на відміну від традиційних. По-перше, учень перетворюється з об'єкта процесу пізнання на суб'єкта. За таких умов він повинен бути мотивованим до процесу пізнання, розуміти, що хоче він і що очікує від  нього учитель. Крім  мотивації, учень мусить  чітко усвідомлювати кінцевий результат власної навчальної діяльності з метою її корекції і  планування. По-друге, активна участь суб'єкта передбачає володіння ним
необхідною кількістю методів, за допомогою яких можна навчатись і навчати інших. Як показує шкільний досвід, ці два положенні є найбільш суттєвими з точки зору методики, обумовлюють перегляд традиційної

моделі навчання як у практиці учителя безпосередньо на уроці, так і під  час підготовки до уроку, що має відповідно відображатись на його структурі та методиці проведення.

У літературних джерелах з питань інтерактивного навчання можна знайти твердження, що інтерактив не є принципово новим для шкільної
практики.

В українській школі інтерактивне навчання бере свій початок ще в 20-і роки минулого століття, коли численні реформи радянської влади призвели до появи таких методів, як: бригаднс>-лабораторний; робота в парах  змінного  складу;  проектний;   виробничі   і  трудові  екскурсії; виробничі практики. З часом інтерактивні методи навчання були в СРСР офіційно засуджені і заборонені.

Проблема використання технологій у навчальному процесі є однією з важливих у педагогічній теорії та практиці. Елементи інтерактивного навчання можна знайти в працях В. Сухомлинського та творчості учителів-новаторів (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенковоїта ін.).

Нині вивченням цієї проблеми займається широке коло вчених-педагогів. Дослідження А. Алексюка, В. Андрущенка, В. Безпалька, С. Гончаренка, Р. Гуревича, О. Коберника, А. Нісімчука, О. Псхоти, О. Пометун, В. Сидоренка та багатьох інших вказують на те, шо в умовах інформаційного перенасичення суспільства широке впровадження новітніх досягнень, акцептованих на узагальнених знаннях про сучасні основи виробництва   та   оточуюче   природне   середовище,   неможливе   без  використання нових педагогічних технологій, серед яких чільне місце займають інтерактивні технології навчання.

Незважаючи на те, що інтерактивні технології дуже широко висвітлюються в науковій літературі, поза увагою дослідників залишаються практичні основи їхнього впровадження у навчальний процес загальноосвітньої школи. Потребують більш ретельного розгляду методичні та технологічні особливості використання інтерактиву. Так, технології навчання мають свої методичні переваги і недоліки. Активна іасть всіх без винятку учасників інтерактивного навчання дає змогу учителеві вирішити певні методичні проблеми, зокрема:

-     утримувати увагу учнів протягом всього уроку;

-     залучити до роботи над темою уроку всіх без виключення учнів;

-     оцінити кожного учасника навчального процесу;

-     підвищити рівень засвоєння навчального матеріалу;

-     Разом з тим досвід застосування учителями інтерактивних методів навчання виявляє найбільш поширені труднощі, які виникають на інтерактивному уроці, і з-поміж них:

-     нераціональне використання навчального часу;

-     зниження ролі вчителя;

-     недостатня мотивація учнів до процесу пізнання.

Перед тим як розглянути методичні шляхи реалізації інтерактивних технологій на уроках трудового навчання, звернемось до основних умов, які обумовлюють наявність інтерактиву в трудовому кавчанні учнів і є провідними для сучасних досліджень методики трудового навчання як галузі педагогіки.