Жорстоке поводження з дітьми

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто. Невпевненість та боротьба часто постають у проявах насильства до тих людей, які поруч.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти — це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині — це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства — страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні.

Насильство має спільні елементи:

завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;

пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;

присутній елемент послаблення здатності до захисту.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства.

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

Як правило, насильство в сім’ї складається з таких елементів:

Витоки насильства в сім’ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім’ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім’ї, особливо над дітьми.

Насильство в сім’ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім’ і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закладів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповідають про це другові, 26% — батькам, 25% — нікому не розповідають.

Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об’єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т. д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно: володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім’ї.

Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

Якщо наявні насильницькі стосунки — спробувати розірвати коло/циклнасильства та захистити своїх дітей і себе.

Треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

у залежності від стратегії кривдника — явне та приховане (непряме);

за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

за місцем та оточенням: вдома — з боку родичів; у школі — збоку педагогів або дітей; на вулиці — з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей — жертв насильства — з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Класифікація типів жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми:

жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

побиття;

штовхання;

спроби задушити;

викручування рук та ін.;

дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

«погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини;

дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

сексуальне насильство, інцест:

гвалтування;

нав’язування сексуальних стосунків;

сексуальні дотики/поцілунки;

інцест (кровозмішення);

показ порнографії;

залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

використання привілеїв дорослих:

поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

покарання, поводження, як з підлеглими;

поводження як зі своєю власністю;

відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

залякування:

використовування свого росту, розмірів та сили;

навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

крики, стресогенна поведінка;

жорстокість щодо інших істот;

погрози:

кинути дитину;

самогубства;

заподіяти фізичної шкоди;

заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам...;

розлюбити дитину;

силами зла, що покарають дитину та ін.;

використання громадських установ:

загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

ізоляція:

контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету;

закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі...;

обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

емоційне насильство:

приниження;

використання скарг;

використання дітей в якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

«торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

економічне насильство:

незадоволення основних потреб дитини;

відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім’ям;

повна відмова дитині в грошах;

контролювання дитини за допомогою грошей;

протрачання сімейних грошей;

відмова дитині у підтримці;

використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

примушування дитини важко працювати.

Як запобігти дитячим психологічним травмам

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п’ятирічному синові: «Я вб’ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою — дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім’ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.

Приниження — постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -"ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з’являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

У таких дітей можуть з’явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички — смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, понасильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов’язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім’ї, відвертаючи страхи у дитини.

Звичайно, найбільше страждають від домашньої тиранії дітки у віці до 10 років. Причому кожен третій із них не вчився у школі — чи то батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи то дітлахам просто ні в чому відвідувати заняття. Щорічно в Україні порушується близько 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало власне насильство над дітьми з боку родичів — не лише батьків, а і братів, сестер, бабусь і дідусів. До того ж, українських правоохоронців зараз надто турбує тенденція до різкого збільшення злочинів проти дітей, зокрема дуже маленьких — до одного-двох років.

Проблема насильства щодо дітей ускладнюється соціально-економічною нестабільністю у суспільстві: у нашій країні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де дорослі постійно перебувають у пошуках роботи, шматка хліба для себе і своїх дітей, iз них — 60 тисяч сімей, де проживає понад 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Але психологи зазначають: жорстоке поводження з дітьми — це дуже часто результат того, що самі батьки в дитинстві страждали від насильства в родині. Іноді вони намагаються виправити власні помилки і використовують для цього своїх дітей, як мішень. І цей сценарій може повторюватись декілька поколінь. Часто трапляється й таке, що в людини ще не сформувалися відчуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в тій чи іншій ситуації, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом — образами або побиттям.

Існує доволі поширена думка, що насильство трапляється лише в родинах, які живуть у злиднях або де батьки алкоголіки чи наркомани. Таке уявлення є не зовсім правильним. Із досвіду працівників «Телефону довіри» відомо, що жорстоке ставлення до дітей трапляється і в абсолютно благополучних та, на перший погляд, ідеальних сім’ях. Але, незважаючи на те, де і в яких родинах трапляються випадки насильства, наслідки поганого ставлення батьків до дітей однакові. Ставши дорослими, діти, що страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і, в першу чергу, страждає їхня родина. А вже їхні діти як найбільш незахищена категорія стають жертвами. Модель «агресоржертва» повторюється знову і знову. Як це не парадоксально, але найбільший ризик нехтування потребами дитини виникає саме у тих батьків, чиє дитинство минуло в умовах насильства і зневаги.

Діти, які зазнають психологічних та фізичних травм внаслідок жорстокого з ними поводження, стають потайними та агресивними, нікому не довіряють, особливо дорослим. Дитина, як правило, починає гірше вчитися, не бере участі у шкільних справах, погано спить, а іноді навіть тікає з дому. Вона боїться гніву батьків і не знає, до кого їй можна звернутись, з ким поділитись своїми проблемами. У такій ситуації екстрена психологічна допомога для багатьох постраждалих дітей є справжнім порятунком. Треба проводити з батьками освітню програму відносно важливості морального розвитку дитини.

Правовий захист від насильства над дітьми в сім’ї

Право дитини на захист від усіх форм насильства гарантує стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства», в ній, зокрема, вказується, що дитина має право особисто звертатися у відповідні структури по захист.

Організація Об’єднаних Націй прийняла низку документів — декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості.

До Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

Декларація прав людини, 1948 р.;

Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;

Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966 р.;

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 р.;

Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.;

Загальна декларація прав людини, 1984 р.;Конвенція про права дитини, 1989 р.;

Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.;

Зобов’язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.;

Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995 р.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов’язках в шлюбі та сім’ї (ст. 51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків.

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

Жорстоке поводження з дитиною.

Алкоголізм або наркоманія батьків.

Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:

служба у справах сім’ї, молоді та спорту;

кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

органи опіки і піклування;

кризові центри;

органи виконавчої влади,

органи місцевого самоврядування, і інші державні органи.

Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.

У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:

Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї (виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);

Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчинення насильства в сім’ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік);

Винесення захисного припису ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері.

15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї». 7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису».

З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх — це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту.

Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої. ¾ неповнолітніх дітей в нашій країні — діти з різними хронічними захворюваннями.

На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни.

Дитинство — найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.

Тож у закладах освіти необхідно посилити просвітницьку роботу з батьками.

Потрібно проводити інформаційно-просвітницьку роботу з розповсюдженням різних буклетів, флаєрів, плакатів та ін. Не допускати випадків фізичного і психологічного насильства, образ, недбалого і жорстокого поводження з дітьми, експлуатації, включаючи сексуальні домагання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.