1. Вступ Джон Лок як філософ і політик

Видатний англійський мислитель Джон Лок став безперечно непересічною особистістю в історії світової політичної думки. "Сила Джона Лока - не в глибині філософської розробки проблеми, не в висуванні нових ідей чи в новаторському передбаченні далекого майбутнього, а в тому, що він твердо стояв на ґрунті сучасності і був пов'язаний з тими соціальними верствами, котрі в результаті довгої боротьби змогли забезпечити собі панівне становище.

Син небагатого учасника парламентської армії, студент, а потім викладач Оксфорду, він у роки Реставрації як би знову здійснив той шлях, що пройшли багато авторів памфлетів в дореволюційний час і на початку громадянської війни, - від захисту свободи віри до прямої участі в політиці.

"Лок повязав свою долю з перипетіями боротьби лорда Ешлі (пізніше граф Шефтсбері), - видатного державного діяча, що був то у напівприхованій, то у абсолютно явній опозиції до режиму Реставрації. Лок став домашнім лікарем у родині, а потім і секретарем лорда Ешлі. Він поділяє як політичні успіхи, так і невдачі свого покровителя, займає адміністративні посади.

"В 1690р. в Англії видаються "Два трактати про равління" Джона Лока. Перший трактат присвячено критиці феодально-теократичної концепції божественного походження влади короля, що викладено в книзі Р. Філмера "Патріарх або захист природної влади королів проти неприродної свободи народу."(1680р.) В другому трактаті Лок теоретично виправдовує той політичний переворот, який було здійснено "славною" революцією.

"Політичні трактати Лока мають подвійну мету: спростування традиційної англійської теорії про всесилля королівської влади і обґрунтування державного устрою, що відповідатиме природі людини. При цьому Лок широко користується всім тим, що накопила багата англійська політична література 18ст.

2. Теорія суспільного договору

Вся політична система Джона Лока базується на теорії суспільного договору, який людство уклало для захисту своїх невід ємних прав і свобод, у першу чергу права на власність.

"Для створення гарантій природних прав і законів, - вважав Лок, - люди відмовились від права власноручно забезпечувати ці права і закони. В результаті суспільної угоди гарантом природних прав і свобод стала держава, що має право видавати закони, озброєні санкціями, використовувати сили суспільства для втілення цих законів, а також відати відносинами з іншими державами. Держава на його думку, має отримати рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо, щоб досягти головної мети політичного співтовариства: збереження та реалізації громадських інтересів людей на життя, здоров’я, свободу володіння власністю.

Як пише Лок: "Добровільна згода дає політичну владу правителям на благо їх підданих, щоб забезпечувати їм володіння і користування їх власністю.

Проте, різні дослідники не одностайні у думках про те, чи вважав Лок суспільний договір історичним фактом, чи використовував його лише як раціональну схему.

3. Політична влада

Важливим є те, що Джон Лок, визначаючи політичну владу, відмежовує її від влади батьків над дітьми. Він пише, що політична влада - це та влада, кожна людина, володіючи нею в природному стані, передала б у руки суспільства і тим самим правителям, котрих суспільство поставило над собою з вираженою чи мовчазною довірою, що ця влада буде використана на благо членів суспільства і на збереження їх власності.

Разом з тим батьківська влада - це влада, котру батьки мають над своїми дітьми, керуючи ними для їхнього ж блага.

Отже, батьківське правління "є природнім правом, але воно не поширюється на цілі і принципи правління політичного.

Таким чином Лок спростовує теорію Філмера та деяких інших монархістів, які вважають владу монарха над підданими природною, невід'ємною, дарованою Богом. Це дає змогу зрозуміти ставлення Джона Лока до абсолютизму.

"Відповідно до теорій Лока, абсолютна монархія - один із випадків звільнення носія влади з під влади законів. Вона протиречить суспільному договорові вже з тієї причини, що суть останнього в установленні однакового для всіх суду і закону, а над абсолютним монархом суду взагалі не існує.

Лок вкрай неприязно ставився до деспотизму, характеризуючи владу деспота, як таку, що отримується завдяки погрозам та залякуванням.

Деспотична влада - це абсолютна, необмежена влада, котру має одна людина над іншою, маючи можливість позбавити її життя, коли їй заманеться.

4. Шляхи обмеження всевладдя влади

Лок, характеризуючи державу як певну політичну систему, виділяє в ній три основні ознаки: наявність спільного, встановленого закону, судової установи, до якої у разі потреби можна звертатись для вирішення суперечок і покарання злочинців, і сили, що могла б підкріпити та втілити справедливий договір.

Отже, метою держави Лок вважає благо і безпеку громадян, а одне з основних завдань держави він бачить у захисті власності.

Лок передбачає особливий конституційний механізм, що заважає урядові виходити за межі своїх повноважень, стаючи тим самим деспотичним. Його найважливіші компоненти - принцип розподілу влади і законність. Щоб не допустити концентрації влади в руках керівництва, яке б таким чином отримало б можливість звернути на свою користь створення законів, і запровадження їх у життя, Лок пропонує не поєднувати законодавчу і виконавчу влади і підпорядкувати законодавців дії ними ж створених законів, що здійснюються виконавчою владою. Це один з найважливіших принципів Лока, і він справив значний вплив на подальшу політичну думку і практику, став одним з головних принципів буржуазної державності.

Принцип законності полягає в тому, що ні для кого з тих, хто знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства. Він передбачає також чітку законодавчу регламентацію структури, цілей і компетенцій всіх державних органів. Силу закону, за Локом, має лише акт законодавчого органу, сформованого народом. В той же час Лок розуміє законність не лише у формальному смислі, тобто як дотримання законів, встановлених відповідно до правил. Він вважає, що і самі законодавці не повинні порушувати законів природи.

У разі, якщо влада припинить виконувати свої обов’язки перед громадянами, Лок передбачає право народу на повстання задля відновлення своєї свободи.

"Ідею розподілу влади Лок теоретично обґрунтував такими рисами природи людини, як здатність розуму створювати спільні правила і керуватись ними (звідси законодавча влада), здатність своїми силами виконувати ці рішення, застосовуючи загальні правила до конкретних ситуацій (звідси суд, виконавча влада), нарешті, здатність визначати свої стосунки з іншими людьми (цим обумовлюється так би мовити союзна, чи федеративна, влада, що відає міжнародними відносинами). Разом з цим із слабкості людської природи, схильності до спокус теоретично виводилась необхідність спеціальних гарантій законності і прав громадян (в тому числі розподілу влади, недопущення політичних привілеїв).

Теорія розподілу влади відбивала досвід англійської революції та її підсумки.

5. Законодавча влада

Відповідно до розподілу, який було запропоновано Локом (воно ж відповідало практиці, що склалася після перевороту 1688р., коли до керма правління прийшли віги), верховна законодавча влада належить буржуазному парламентові, що вирішує питання за волею більшості. В своїй роботі парламент повинен законодавчо закріпити різноманітні "свободи", як наприклад: совісті, слова, друку, зборів і приватної власності, а також гарантувати недоторканість останньої.

Першим і основним позитивним законом всіх держав є встановлення законодавчої влади; точно так само першим і основним природнім законом, котрому повинна підкорятись сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства. Ця законодавча влада є не тільки верховною владою в державі, але й священною і незмінною в руках тих, кому співтовариство одного разу її довірило. І жоден з указів кого б там не було, в якій би формі його не було задумано і яка б влада його не підтримала, не має сили і обов’язковості закону, якщо він не отримав санкції законодавчого органу, котрий обрано і назначено народом.

Законодавча влада ніколи не може бути арбітражною, бо навіть ті, хто її заснував, не мали такої влади; вона не може керуватися імпровізованими ухвалами, оскільки люди єднаються, щоб мати відомий закон та відомих суддів; вона не може позбавляти права власності без згоди, яка в Локовій інтерпретації означає більшість голосів; і вона не може делегувати себе, оскільки вона незмінно залежна там, де спільнота визначила їй місце. Загалом її влада ґрунтується на громадській довірі, оскільки люди мають найвище право змінювати законодавчу владу, коли та своїми діями перекреслює їхню довіру до себе.

До законодавчої влади Лок відносив також діяльність уповноважених на те суддів; в цьому виявилася особливість англійського права, одним з джерел якого є судова практика.

6. Виконавча влада

Поряд із законодавчою Джон Лок визначає основні повноваження виконавчої влади.

Але оскільки закони, які створюються один раз і за короткий строк, мають постійну і сталу силу і потребують безперервного виконання чи спостереження за цим виконанням, то необхідно, щоб постійно існувала влада, котра б слідкувала за виконанням тих законів, котрі створюються і лишаються чинними. І таким чином, законодавчу і виконавчу владу часто треба розподіляти.

Виконавча влада, включаючи судову і військову, передається урядові (кабінетові міністрів) і королю. Повноваження уряду регулюються законом і жоден з міністрів чи сам король не має права перейти рамки закону. Щодо влади "федеративної", тобто стосунків з іншими державами, то вона також надається кабінетові міністрів.

Цікавим є визначення федеративної влади і її зв’язки з владою виконавчою.

Ці дві влади, виконавча і федеративна, хоча вони дійсно відрізняються одна від одної, оскільки одна з них включає виконання муніципальних законів суспільства всередині нього самого по відношенню до всього, що є його частинами, друга ж включає в себе керівництво зовнішньою безпекою і інтересами суспільства в стосунках з усіма тими, від кого воно може отримати вигоду чи зазнати збитків, все ж ці два види влади майже завжди об’єднані

Не зважаючи на це, Лок пропонує надавати виконавчу і федеративну влади різним посадовим особам.

7. Значення політичних ідей Джона Лока

Вчення Лока про визначення та розподіл політичної  влади, не зважаючи на його недоліки, безперечно справило відчутний вплив на розвиток політичної думки Європи та світу.

Лок спирався на праці своїх попередників і сучасників, на блискучу плеяду авторів політичних памфлетів англійської революції. Важко назвати яку-небудь тезу Лока, яка була б оригінальною. Особливо впадає в око майже повна подібність всіх принципових положень Лока до "Роздумів про уряд" Сіднея. Проте Лок звів погляди, що були висловлені до нього у струнку систему, створивши цільну політичну теорію, і це зробило його класиком, через котрого нащадки сприймали і зараз продовжують сприймати ідеї, творцем яких він не був."/3;82/

Найбільша вага Локової філософії полягає в тому, що завдяки їй тогочасна Англія посіла належне місце у політичній думці Америки і Франції, яка досягла апогею у великих революціях кінця 18 століття. Тут Локове обстоювання спротиву в ім’я невід’ємних прав особистої свободи, згоди і свободи володіти і користуватися власністю привело до повного здійснення таких прав. Через те, що початки всіх цих концепцій набагато давніші, ніж Локів доробок, і право їхнього первородства належало всім європейським народам, починаючи з 16 століття, - не можна приписувати їхнє існування в Америці та Франції йому одному, але він був знаний усякому, хто цікавився політичною філософією. Його щирість, його глибока моральна переконаність, його первісна віра у волю, людські права і в гідність людської природи у парі з його поміркованістю і практичним розумом зробили Лока ідеальним речником революції, але не насильницьких реформ; Лок, можливо, переважує всіх інших авторів, хоч би кими вони були. Навіть його сумнівні ідеї - такі, як розмежування повноважень та неодмінна мудрість ухвал більшості, - живуть і далі, стали складником демократичного кредо.

Список використаної літератури

1.Локк Д. Сочинения: В 3 т. - М., 1988г.-с. 688 т.3

2.Политические учения и современность.-М., 1976г.-с.493

3.История политических и правовых учений.17-18в.в.-М., 1989г.-с.450

4.Нарский И.С. Западноевропейская философия 18 века.-М., 1973г.-с.296

5.Заиченко Г.А. Джон Локк.-М., 1988г.

6.История политических и правовых учений(под ред. Лейста О.Э.) - М., 1997г.

7.Історія розвитку політичної думки.-К., 1996р.-с.173

8.Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки.-К., 1997р.-с.838