Етнографія - це наука, що вивчає культуру і побут народів, їхнє походження, розселення та культурно-історичні відносини народів. Основним методом етнографії є безпосереднє спостереження матеріального і духовного життя народу, його побут, тощо. Розвиток етнографічної думки на Україні був пов’язаний з іменами Макси­мовича, Івана Франка, Подолинського, Гнатюка та інших. Цінні матеріали зібрали вчені Чубинський, Сумцов, Вовк, Шухевич, Ефименко.

У своїй багатогранній діяльності Володимир Шухевич найбільше уваги приділяв  дослідженням  етнографічних груп.

Етнографічна група - локальна народності або нації, яка збе­рігає деякі місцеві особливості в культурі, побуті, звичаях, мові тощо (напр. бойки, лемки, гуцули, поліщуки - в українців).

Подорожуючи Карпатами, Володимир Шухевич від 1873 року став вивчати Гуцульщину. Гуцульщина - історико-етнографічна область на Україні, що обіймає гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівського району Закарпатської області.   Полюбив цей мальовничий край, його жителів і так захопився тутешнім побутом, оригінальним мистецтвом і фольк­лором, що покинув ботанічні дослідження і з головою поринув у вивчення його духовної і матеріальної культури. Щоліта виїз­див у Гуцульські села а найбільше - до Космача і Яворова У перші роки захоплювався фольклором. " Перекази про О. Довбуша та опришків ", які він записав у гірських селах коломийського округу, опубліковано у 5 - їй частиш  монографії "Гуцульщина". Чи не найбільше матеріалів про народні промисли, відомих різьбярів Шкрібляків, весільні та інші звичаї зібрав 1887, 1889 рр. та наступних років . Збирав також гуцульські вироби для різних виставок і музеїв.

Володимир Щухевич стояв біля колиски багатьох музеїв Галичини й плідно співпрацював з ними .

На виставці домашнього промислу в Коломиї (21-30 вересня 1912 р. ) був окремий відділ із колекції В. Шухевича, де крім уже згаданих експонатів, були писанки, кераміка та його праці про Гуцульщину .

Згодам В. Шухевич надрукував статтей  про гу­цульські   танці, народні музичні інструменту писанки.   Але найкращим вислідом   його багаторічної етнографічної праці є п’ятитомна монографія "Гуцульщина". У ній автор майже виключ­но на основі власних багаторічних спостережень детально опи­сав  матеріальну і духову культуру галицьких гуцулів.

У листі до І. Франка В. Шухевич зазначив, що подає тільки факти з життя гуцулів, а не свої особисті погляди на те чи ін­ше описуване явище.

Перший розділ - це фізико-географічна і геологічна характеристика галицької частини Гуцульщини: ріки, озера, клімат, рослинний і тваринний світ, корисні копалини.

У розділі "Огляд етнологічний" автор дає загальну характеристику гуцулів, звертаючи увагу на їхні архаїчні риси в культурі й побуті, наводить різні припущення щодо походження назви "гуцул” без свого ставлення до них. Від себе тільки подав по­яснення гуцула - провідника туристів - про те: що колись гуцулами називали коней, а відтак стали називати людей. Правда, В. Шухевич допустився  неправильного твердження, що "гуцул” - поняття недавнього походження, бо, як відомо, це слово зу­стрічається ще в документах XVI століття,

Гуцули - етнографічна  група українців; живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області. Гуцули мають специфічні риси, характерні для побуту, мови і культури.

В. Шухевич з’ясовує причини злиденного життя гуцулів. Однією з головних причин розорення та зубожіння людей було лихварство здебільшого лихварям на Гуцульщині були торгівці.

Подаючи опис доріг, транспорту, етнограф відзначив, що основним засобом транспорту на Гуцульщині є кінь, який відіграє головну роль в господарстві.

У п’ятому розділі автор подає характеристику гуцульського осідку, що складається з хати, господарських споруд, городу, обведеного плотом, усього нерухомого майна одного господаря. В. Шухевич описує подвір’я та інтер’єр хати багача і бідняка, різні побутові речі.

Найкраще у першому томі описаний одяг. Відповідно до географічних умов і занять гуцулів, він легкий і зручний. Автор детально описує літне і зимове, святкове і буденне чоловіче та жіноче вбрання, його прикраси.

У розділі "Гуцульський храм" В. Шухевич знайомить читача з їжею яку споживали у пісні та скромні дні, для бідних і заможних, подає рецепти приготування більшості страв. Але не описує святкових, весільних і обрядових страв, не знайомить нас із засто­суванням плодів лісу у харчуванні.

У другому томі розповідається про різноманітні заняття гуцулів і їхні домашні промисли. Через малопридатну для ріллі землю гуцули мало займаються землеробством, однак у них багато знарядь та вірувань пов'язаних з обробітком грунту. Окремим підрозділ присвя­чений сінокосам. І це цілком закономірно, бо від заготівлі сіна зале­жить добробут гуцула. Розповідаючи про сінокоси, косіння трави, сушіння її та складання у стоги, перенесення чи перевезення сіна. Одним з основних занять гуцулів була праця на лісорозробках: зрубування, трелювання, пе­ревезення та сплавляння деревини. Тому В.Шухевич докладно описує життя і звичаї лісорубів, їхнє знаряддя праці, веде мову про використання найманої праці 12-15-річних хлопців. Дуже докладно змалював автор полонинське життя гуцулів: заняття, побут, звичаї: пов’язані з виходом на полонину, випасом худоби, способами переробки молока.

Рибальство і мисливство були в тому часі ще досить поширені у Карпатах, і В. Шухевич досить докладно описує способи полювання та знаряддя, що використовувалися при ньому. "Домашній промисл”, що займає одне з головних місць у заняттях гуцулів, описав В. Шухевич чи не найповніше. Широко висвітлене гончарство, мосяжництво та різьбарство, а мало - кушнірство, ткацтво, бондарство, столя­рство, вироби зі шкіри. Серед гуцулів було чимало майстрів широкого профілю, які виготовляли, наприклад, ложки, корита і в той же час бондарські вироби. У підрозділі "Гончарство" В. Шухевич не тільки описує процес заготівлі матеріалу і виготовлення виробів з кераміки, знаряддя праці гончарів, а й подає народні назви всіх пре­дметів та операції. Якщо про вироби зі шкіри автор лише згадав, то про різьбарство подав дуже докладні відомості, а також з’ясував причини розвитку цього промислу.

У третьому томі праці В. Шухевича описано обряди і родинні звичаї, танці, музичні інструменти.

Шлюб у гуцулів був не лише потребою створення сім’ї, але й за­собом для одержання матеріальної вигоди. При виборі подружньої пари виняткове значення мав соціальний стан. Весілля за звичаєм мало тривати п’ять днів і потребувало значних коштів. Але через убогість воно нерідко відбувалося за один день.

У1902 року під час Різдвяних Свят побував у Космачі, Брусторах, Шешорах та інших селах, де записав на фонограф звичаї та обряди, яких дотримуються гуцули під час зимових свят, сфотографував колядників, свято Водохреща.

Гуцульський говір - це говір українською мовою. Поширений у гірських районах Чернівецької та Івано-Франківської областей і в Рахівському районі Закарпатської області. Характерні риси: пере­хід А в Е після м’яких приголосних, обнижена вимова наголошуваних И й Е, тощо, залишки перфекта й афиста. Значну частину тому становлять матеріалу що їх записував В. Шухевич протягом багатьох років у різних селах

Свідчення популярності праці "Гуцульщина", є звернення до її автора вчених, культурно-освітніх діячів України, Росії, Франції, Англії, Чехії, Словаччини з проханням надіслати їм книги.