Реферат на тему: Літні звичаї та обряди - История - Реферати - Вчительська - Школа
Головна » Статті » Реферати » История

Реферат на тему: Літні звичаї та обряди

Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (29 серпня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Ілліч день, Пантелеймона Цілителя, Спаса, а також нині призабуті свята — богів Лада (з 25 травня по 15 червня), Ярила (3 червня), Громові свята та ін.

21 травня – свято Іоанна Богослова.

Коли св. Іоанн Богослов дожив до столітнього віку, багато потрудившись у благовісті Христовому, він разом зі своїми рідними та учнями вийшов з міста Ефеса і наказав їм викопати для нього хрестоподібну могилу, у яку він ліг і приготувався вмерти.

Християні, що жили в м. Ефесі, після смерті апостола розкопали його могилу, однак не; знайшли тіла апостола; оплакавши його чесну кончину, вони повернулися в місто і потім часто приходили на могилу і там підносили старанні молитви до Бога, призиваючи собі на допомогу і клопотання перед Богом св. Іоанна Богослова. Притім щорічно в цей день і місяць від труни його виходив як би деякий тонкий порох, який давав зцілення. Віруючі збирали цей порох і лікували ним різні недуги і хвороби.

 От тому й узвичаїлося серед віруючих у цей день догоджати і вихваляти виспівуванням пісень улюбленого Богом більш всіх інших святих наперсника Христова св. Євангеліста Іоанна, іменуючи його і Богословом і начальником Богослов'я, улюбленцем і наперсником Христовим, дівичем, глядачем не виречених одкровень і сказателем невиречених Божих таємниць.

На Іоанна Богослова орали під пшеницю і саджали її, дивлячись по погоді. Пекли обітні пироги. Їх покладалося роздавати старим і жебракам на перехресті - лихо, якщо такий пиріг залишиться. Їсти його не можна було ні в якому разі. Можна було лише скормити птахам. Чомусь Іоанна Богослова почитали як батька святого Миколи Чудотворця.

Св. Іван був одним з найулюбленіших учнів у Ісуса Христа, можливо його любляче серце, за його світлий і чистий розум, за те, що він виявився здатним побачити у своєму вчителі Слово життя. Тільки любляче серце змусило юного Івана негайно ж залишити рибальську сітку, безліч риб, батька свого і піти за Христом, як тільки він почув на берегах Галілейського озера слова Його: "йди за Мною". Хоча в цей час він був зовсім юним, але його чиста незаймана душа уже вся була обійнята полум'ям віри в Месію, який з'явився, і виконана любові до цього Небесного Посланника. Любов Івана скрізь і усюди слідувала за Господом і ніде не залишала Його.

Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з шануванням сонця, рослинності, предків і покликані забезпечити врожай. На це спрямовувалися і русалії — перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. У народі він сприймався як Навський Великдень, коли русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат. 

З міфологізаціею русалок пов'язаний не тільки русалчин тиждень, а й усі Зелені свята: на русалії дівчата укладають з мавками тимчасовий посестринський союз, на Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснюють обряди на честь як русалок, так і всіх залежних покійних. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, аби відлякати нечисту силу. В українців прийнято було перед Трійцею розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам'ять померлих «наглою смертю» дітей.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки "на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався "водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати "тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, "тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. "Тополі” ж давали подарунки або гроші "на стрічки”. Водячи "тополю”, дівчата співали:Стояла тополя край чистого поля;Стій, тополенько, не розвивайся Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву "водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Пора Петрівок (наступний тиждень після Зелених свят) вносить кардинальні зміни в характер літніх свят: у них починають переважати купальські пісні й купальська містерія. Найяскравіше це проявлялося в головному літньому святі — Купала, яке включало декілька свят: починалося воно з Петрівок, а закінчувалося в день Петра (з 23 по 29 червня). Дохристиянське свято Купайла збіглося з пізнішим християнським святом Іоанна Хрестителя, об'єднавшись у єдине свято Івана Купала.

КУПАЙЛО - прадавнє, величне, світоглядне свято наших Предків, одне із найвеличніших щорічних дійств та  найпоетичніших народних свят - день літнього сонцевороту, що припадає в нашій місцевості на 20-21 червня, коли приходить найкоротша Купальська ніч!. Це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, Сонце повертає з літа на зиму, а дні починають коротшати. В цей день наші Предки славили Бога земної радості, кохання і шлюбу - КУПАЙЛА. Чарівна вимріяна Квітка Щастя цвіте тільки в найкоротшу ніч – з 20 на 21 червня, коли б’є Перун. І ні в яку другу - така легенда!

Свято постало на зорі людської культури і продовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають глибини не віків, а тисячоліть і достовірно встановити час його виникнення навряд чи можливо. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята КУПАЙЛА засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах - СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА тощо. Вони іноді відрізняються днем та обрядовістю святкування, мають деякі відмінності за змістом та ідеологією тощо, але всі виокремлюють надзвичайну Велич та Значимість цього світоглядно-визначального Свята. Свідченням значимості свята є хоч би той факт, що, наприклад, у Франції купальське вогнище запалював сам король.

Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято Купайла з тих пір відомо в світі під новими назвами: "святого Яна” у західних слов’ян, "Івана Купала” у східних, "сан-Джовані” в Італії, "сан-Хуана” в Іспанії, "сен-Жана” у Франції тощо. Але спільним для всіх народів є дохристиянське походження свята, його головні прикмети та обряди, які ніякого відношення до Івана Предтечі не тільки не мали, але й не могли мати.

І хоч походження свята, як і самої його назви,  стерлося в людській пам’яті, воно й до сьогодні  бентежить душу, полонить своєю магічною красою. Славили наші Прадіди Дажбога, славили Сонце праведне, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю. Проходять віки, тисячоліття, та щороку, коли Сонечко повертає на зиму, приходить ця чарівна ніч... Мабуть з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядодій. І до сих пір, навіть в дещо спрощеному і видозміненому вигляді, вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю…

Саме в цю (і тільки цю) чарівну ніч Бог Сварог відкриває Небесну браму і всі моління-звертання людей будуть почуті Богами. Бог Купайло у Купальську ніч благословляє зрілість усього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Все живе тоді прагне любові, ніжності і розмноження, відбувається єднання людини і природи. Це свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості…

На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри – адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають Землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів. Свято супроводжувалося специфічними обрядами, піснями, танцями... Центральне місце в Купальських обрядах посідають Вогонь і Вода - адже саме ці природні стихії за віруваннями наших Предків були першоосновами буття. Купальський Вогонь спалює все зле, а Вода дає живлючий заряд сили і міцності.

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект – в ньому беруть участь всі – від старого до малого. Кожний має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров'я на цілий рік. На святі від пісень, хороводів та ігор дрижала земля.

Шкода, що багато ніби й свідомих українців не звертають на ці "дрібниці” уваги, продовжують святкувати Івана Купала 7 липня, свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї Історичної пам’яті, Рідної Віри. Чим раніше ми зрозуміємо, що на чужій історії і вірі не збудувати своєї Держави, що тільки повернення до рідних витоків дає нації силу, тим швидше Україна вийде з манівців бездержавності на шлях дійсного державотворення.

Саме Купальську Ніч наші Предки вважали найщасливішою шлюбною ніччю, адже діти в цьому випадку народжуються на Великдень і, як правило, бувають здорові і вродливі.

Закликаємо Вас до святкування Купайла. Зберіть друзів біля ВОДИ і ВОГНЮ і відродіть це СВЯТО нашого РОДУ. Відроджуймо, браття-українці, прадавні традиції своїх Предків, співаймо купальських пісень, святкуймо КУПАЙЛА. І шукаймо свою ЧАРІВНУ КВІТКУ ЩАСТЯ!

Купальські свята визначаються особливою поетичністю та чарівністю, адже у цей час пробуджувалася всіляка нечиста сила, дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть... Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Отож, у ніч на Купала (23 червня) сміливі шукали в лісі папороть, дівчата ворожили на вінках, молодь десь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу.

Один із купальських обрядів-ворожінь поетично описав наш сучасник — митрополіт Іларіон: «А на Купайла рано сонце, сходячи, «грає — Купайла звеличає»: міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Надвечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічами, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають...»

Центральне місце у святі займало прикрашання ритуального деревця — купайли (купайлиці, гільця, марени). Ним слугувала гілка верби, вишні або ясеня, прикрашена польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Довкола купайлиці дівчата водили кругові танки, співали про кохання та сватання. Подекуди його «купали» у воді, а потім розламували й роздавали кожній дівчині — «щоб багатство велося».

Уся купальська обрядовість наскрізь просякнута символікою, яка поєднує елементи солярного культу, аграрної магії, очищувальних та еротичних обрядів: купальські вогні — це відгомін культу сонця, купальська вода — символ цілющої сили, папороть — символ щасливої долі, чудодійна Іванівська роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево — родючість та щастя.

Найбільшою мірою аграрно-магічна функція проявлялася в літніх святах жнив — обжинках (дожинках). Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, — звідси й священне до нього ставлення. Згідно з українськими традиціями, з останніх колосків робили сніп та вінок, оздоблювали їх стрічками та квітами, а вінок вдягали найвродливішій жниці. З піснями її супроводжували до села, де жницю одарювали, а для всіх улаштовували колективну трапезу. Було прийнято зберігати обжинковий сніп до весни, аби зачати з його зерен нову багату ниву.

До жнивних свят належать також Маковія (1 серпня) та Спаса (19 серпня). На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса — також плоди і мед. Цими святами, власне, й завершувався цикл літньої обрядовості.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Розпочинається осінній цикл із свята Семена (1 вересня), котре колись збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови (1 жовтня), св. Димитрія (Дмитра; 26 жовтня), Кузьми та Дем'яна (1 листопада), Введення (21 листопада), Катерини (24 листопада), св. Георгія (23 листопада), Андрія (30 листопада), св. Варвари (4 грудня) та св. Миколи (6 грудня).

Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля (дівчата казали: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку»). Цей сезон тривав до Пилипівки (14 листопада), після чого не можна було вже вінчатися: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри». Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу Козьми та Дем'яна відзначався саме у цей період. Інші свята осіннього циклу також пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.

Крім суто родинного спрямування, свята осіннього циклу позначали і стадіальність природи, так би мовити, «колесо часу». Найбільш виразно це проявлялося у святі Дмитра. Символічно, але саме св. Дмитро, згідно з уявленнями, тримає у себе ключі, якими замикає землю аж до приходу св. Юрія. Останній, приїхавши на білому коні, відмикав тими ключами землю на весну. Отже, коло аграрного календаря замикалося, і все починалося спочатку.

Категорія: История | Додав: admin (16.12.2012)
Переглядів: 2032 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: