Розташований у Середній Азії Узбекистан здавна має важливе геополітичне значення.

Історія держави Узбекистан і його титульної нації узбеків має більш ніж 2000-літню історію. Провідні міста Великого шовкового шляху — Самарканд, Бухара і Хіва — містяться в сучасному Узбекистані. Протягом століть узбецькі землі були території впливу різних держав, племен і народів (тюрки, араби, монголи, Персія, Російська імперія тощо).

Вирішальне значення на етногенез узбеків мали тюрки, які в XV — на поч. XX ст.ст. заснували ряд самостійних державних утворень. З експансією Росії у Центральній Азії Узбекистан спочатку включений до складу царської Росії, а на поч. ХХ ст. був частиною (республікою) Радянської імперії.

З 1991 року з розпадом СРСР Узбекистан розвивається як незалежна держава.

На території Узбекистану збереглися тисячі пам'яток археології та архітектури, у фондах наукових центрів і музеїв зберігається велика кількість рукописів і предметів, що свідчить про самобутню і багатовікову історію країни.

Освіта

Згідно з Конституцією Узбекистану, всі громадяни республіки незалежно від їх походження, статі, національності і віросповідання мають рівні права і можливості здобувати освіту всіх ступенів. Широкі можливості для розвитку системи освіти надані ухваленим в липні 1992 року Законом Республіки Узбекистан "Про освіту".

Нині Узбекистан є великим науковим центром, що має розвинуту дослідницьку і матеріальну базу, яка включає безліч науково-дослідних інститутів, лабораторій і наукових шкіл, та великий науковий фонд і кваліфікованих кадрів.

Рівень освіти в Узбекистані досить високий. На кожних 1000 працюючих 948 мають освіту, з них неповну середню - 127, середню - 480, середню спеціальну - 199, вищу і незавершену вищу - 142. Більш як 99% населення грамотні.

Загалом у загальноосвітніх школах, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах у 2000 році навчалося 27,4% всього населення республіки. Цей показник відповідає рівню, досягнутому розвинутими країнами світу. Незважаючи на фінансові труднощі перехідного періоду, Узбекистану вдалося зберегти стабільну частку державних витрат на освіту у ВВП і загальних державних витратах.

Культура

Узбекистан, з його тривалою історією, надзвичайно багатий на пам'ятки культури. Тут були виявлені сліди історичного розвитку народів, які мешкали раніше на цій землі, - залишки будов, предмети побуту, праці, об'єкти культури у різноманітних її проявах.

Відкриті на півдні Узбекистану археологічні пам'ятки "бронзового віку" (II тис. до н.е.) - Саппалітепа і Джаркутан свідчать про високий розвиток містобудівництва. Композиції споруд цих історичних пам'яток свідчать про творчу думку і виразне її втілення місцевими будівельниками.

Культура Середньоазіатського Дворіччя поступово розвивається протягом всього історичного процесу.

В середині I тис. до н.е. Середньоазіатське Дворіччя завойовує могутня перська династія Ахеменідів, у IV ст. до н.е. війська Олександра Македонського, а потім Сельовкиди.

Період античності позначений високими досягненнями в галузі художньої творчості, яка, перебравши деякі риси елліністичної культури, розвивається власним шляхом.

У VII-VIII стст. відбуваються важливі політичні події, які на певний час припинили розвиток культурної діяльності. То був час завоювання Середньої Азії арабами і початок закріплення тут релігії Ісламу. Лише починаючи з IX ст. відбувається підйом культурного життя. Він позначений розвитком міст і форм міського життя, активним будівництвом, підйомом сільського господарства та економіки, яку визначає розвиток торгівлі на Великому Шовковому шляху, розвиток ремесел, у тому числі художніх. Все це продовжувалося до початку XIII ст., коли монгольське завоювання завдало розвитку краю жорстокого удару, наслідки якого були подолані лише через століття.

З пам'яток післяарабського періоду збереглося небагато будівель, але все ж вони дозволяють розширити уявлення про архітектуру цієї епохи. Під час розкопок на Афрасіабі (Самарканд) були виявлені палац Саманідів і багатий житловий будинок, оформлений різьбленням. А з XI ст. в декорі з'являються кольорові поливні кахлі. Розвиток в узорі геометричного орнаменту, що насичує стіни парадного покою і фасадів, прямо був пов'язаний з розвитком в ту пору в країнах ісламу теоретичної і прикладної геометрії. Застосовується також рослинний орнамент і з'являється епіграфічний, заснований на арабській графіці.

Час мусульманського середньовіччя був позначений високими досягненнями в галузі архітектури і прикладних мистецтв. Так, в кераміці одним з головних досягнень стало застосування поливи, що додає посуду міцності і блиску, та підглазурної орнаментації при її колірній різноманітності. Високого рівня досягає також художня обробка металу - переважно бронзи, але також і дорогоцінних металів. Після подолання наслідків монгольського завоювання відбувається новий підйом творчості на землях Туркестану. Це кінець XIV-XV стст. - часи Темура і Улугбека, що відбилися в архітектурних шедеврах Самарканда, Бухари, Шахрісабза. Були також розкопані залишки палацу Дількушо і обсерваторії Улугбека. Період цей характеризують виникнення нового стилю, високі досягнення в області архітектурного декору, де широко застосовується новий тип яскравого майолікового і мозаїчного облицювання.

Радянський період в історії Узбекистану характеризувався фальсифікацією історії і придушенням національних і релігійних цінностей. Хоча, в той же час, існувала ефективна система фінансування культурних заходів, надання навчання і доступу до культурних цінностей. Слід відзначити, що радянський період був відносно коротким у тривалій історії Узбекистану, багатої на культурні події.

Нині культура Узбекистану повертається до своїх джерел шляхом перегляду історії і спадщини, заохочення творчої участі, врахування національної різноманітності і встановлення нових міжнародних культурних контактів. Висунута у квітні 1999 року Президентом Республіки Узбекистан широка програма стратегії подальшого розвитку країни передбачає комплекс заходів для збереження і розвитку культури, історії і духовності народів Узбекистану.

За роки незалежності Узбекистану створено понад 80 національних культурних центрів - російський, український, корейський, єврейський, німецький і багато інших.

Зміцнюються культурні зв'язки з республіками СНД та іншими країнами. Підготовлені і знаходяться на розгляді проекти культурної співпраці з Росією, Азербайджаном, Грузією, Молдовою, Латвією, США, Німеччиною, Бельгією, Туреччиною, Малайзією, Португалією та рядом інших держав.

Найважливішим досягненням незалежності стало повернення імен великих вчених, мислителів, патріотів, незаслужено викреслених з історії узбецького народу тоталітарним режимом. У 1996 році в Узбекистані пройшли урочистості, присвячені ювілею Аміра Темура. Проведені ювілейні святкування, присвячені Ат-Термезі, Ісмаїлу Аль-Бухарі, Ахмаду Яссаві, Бахаадіну Накшбанді, Ахмаду Аль-Фаргоні, Абу Мансур Аль-Матуріді і Бурханіддіну Аль-Маргінонію.

Узбекистан є одним з визнаних світових центрів вивчення історії Сходу. Так, тільки в інституті рукописів Академії Наук Республіки Узбекистан налічується понад 10 тис. древніх рукописів книг, у сховищах інституту Сходознавства - понад 18 тис. манускриптів, що містять 70 тис. творів східних мислителів.

Література

Найдавніші зразки узбецької літератури належать до усно-поетичної творчості - невід'ємної частини культури узбецького народу. Велике місце належить казкам: про тварин, чарівно-фантастичні і побутові. Серед останніх виділяється жанр латифа. Народною фантазією створений збірний образ дотепного меткого мудреця - Насреддіна Афанді - головного героя і виразника прагнень народу. Найбільший епічний жанр узбецького фольклору - дастан (поема). Виконувалися зазвичай у супроводі музичних інструментів (домбри або дутара, гіджака та інш.). Записано більше 300 дастанів (100 сюжетів).

Найяскравішими зразками є героїчний епос "Алпамиш", героїко-романтичний епос "Горогли" (більше ніж 40 сюжетів), військова повість "Юсуф і Ахмад", "Тахір і Зухра". Книжкові сюжети, як правило, запозичені з класичних творів - "Фархад і Ширини", "Лейлі і Маджнун".

Доісламська культура представлена невеликою кількістю писемних пам'яток.

Починаючи з XIV ст. узбецька література розвивалася досить інтенсивно і різнобічно. Порушується світська тематика (любовно-романтична поема на біблійсько-коранічний сюжет "Юсуф і Зулейха" Дурбека, кін. XIV- поч. XV стст.).

Високого розквіту художня література досягла в епоху Аміра Темура і Темурідів. Особливу популярність здобули різноманітні форми блискучих поетичних творів. Твори Ахмада Яссаві, Ахмада Югнаки, Хорезмі та інш. були широко відомі серед тюркських народів. Схиляючись перед генієм поета і мудреця Ахмада Яссаві, Амір Темур спорудив величний пам'ятник над його гробницею. Особливе ставлення Аміра Темура до літератури і витонченого мистецтва стало традицією для всіх Темурідів.

У XVI ст. з'являються численні літературні й історичні твори та перекази узбецькою мовою. Історичні події XVI ст. відбилися в поемі "Шейбанінаме" (1506), у творчості Захиріддіна Мухаммада Бабура, який протягом всього свого життя вів записи, які склали автобіографічну працю "Бабурнаме" - чудову літературну та історичну пам'ятку.

У XVIII-XIX стст. основними літературними центрами стають Ферганська долина, Хорезм і Бухара. Вірші Надіри, Увайси і Махзуни присвячені традиційній любовній темі. На початку XIX ст. були популярні сатиричні памфлети Гульхані, Махмура і Агахи. Шедевром узбецької класики стали поетичні твори Муніса, його історична праця "Райський сад щастя", який завершив Агахи - автор "Талісману закоханих".

Провідними прогресивними поетами цього періоду були Мукимі, Фуркат, Завкі, Аваз Отар-огли, поетеса Анбар Отін, пізніше Хамза Хакимзаде Ніязі і Садріддін Айні. Хамза у 1915 р. створив театральну трупу, сам писав п'єси на суспільні теми. На початку XX ст. у літературу прийшли А.Кадірі, А.Чулпан, А.Фітрат, Айбек, Гафур Гулям, А. Каххар, X. Алімджан, Уйгун, К.Яшен. З'явилися політична сатира, фейлетон, памфлет. Абдулла Кадірі у 1926 році опублікував свій перший роман "Минулі дні" і став одним з засновників школи узбецького романізму.

В кінці 80-х р. в узбецькій літературі проявилися властиві тільки їй соціально-естетичні і художні особливості, як результат докорінних змін у національній свідомості і оновленні мислення народу.

Узбецька література в період незалежності - це не тільки черговий історичний етап в розвитку національної літератури, а й нове художньо-естетичне явище, з новими творчими гранями.

Архітектура

Узбекистан - країна стародавньої культури, яка дала миру прекрасні зразки архітектури.

Східні автори докладно описали забудову стародавніх міст (Бухара, Самарканд, Хіва та інші). Згадуються палаци правителів, житла знаті, ринки, мечеті, медресе, мавзолеї, заміські палаци, що потопають в зелені садів. Приклад оригінальної заміської садиби IX-X стст. - Кирк-Киз у Термезі. До наших днів зберігся мавзолей Саманідів у Бухарі - пам'ятка монументальної архітектури, що втілює в собі найкращі досягнення архітектурної творчості раннього середньовіччя.

Із зростанням міст, збільшенням міського населення, розширенням внутрішньої і міжнародної торгівлі пов'язане будівництво численних караван-сараїв уздовж караванних доріг. Серед культових споруд багато мечетей: головна соборна міська (джума-мечеть), заміська (намазгох) і внутрішньоквартальна (гузарна), медресе і мавзолеї. Для багатьох мавзолеїв характерний геометричний узор, який відрізняється великою різноманітністю і багатством, застосовувалися фігурна цегельна кладка, теракотові плити з багатим орнаментальним різьбленням тощо.

Державний музей Темуридів.

Розквіт містобудівної культури Середньої Азії тривав протягом всього XV ст., особливо в період правління внука Аміра Темура - знаменитого Улугбека. Серед найважливіших будівель, створених при Амірі Темурі та Улугбеку, - фамільна усипальня Темурідів Дорус-Сіадат і палац Ак-Сарай у Шахрісабзі, мечеть Бібі Ханьм, Гур Емір і велика частина споруд Шахи-Зінди, медресе Улугбека у Самарканді.

В епоху Темурідів інтенсивно розвивається садово-паркове мистецтво, в якому органічно поєднувалися зелені насадження, вода й архітектура.

У XVI-XVIII стст. архітектурно-будівельна діяльність була сконцентрована у великих містах - Бухарі, Самарканді, Кишені, Ташкенті. Подальшого розвитку набули типи житлових будинків, палаців, ринків і караван-сараїв. Світову популярність здобули ансамблі середньоазіатської архітектури, які добре збереглися з XVI-XVII стст.: Регістан у Самарканді, ансамбль площі Калян з мінаретом Калян і Лябі Хауз, Кош-медресе, медресе Улугбека та Абдулазізхана у Бухарі, інші.

В середині XVIII ст. своєрідним містом-заповідником, де зосередилися архітектурні визначні пам'ятки цього періоду, стала Хіва.

Серед архітектурних пам'яток цього міста виділяються палац Ташхаулі (1830-38 рр.), медресе Мухаммада Амінхана (1851-55 рр.), мінарет Кальтамінор (1855 р.).

У другій половині XIX ст. в архітектуру Узбекистану впроваджуються принципи європейського містобудування. З'явилися нові типи будівель - банки, школи, гімназії, училища, універсальні магазини і т.п. Будували в основному з обпаленої цегли з товстими стінами і контрфорсами, що додавало стійкості при землетрусі. Архітектура у більшості випадків була еклектичною.

В сучасному Узбекистані збереглися пам'ятки матеріальної культури більше ніж за 40 сторіч. Значно реконструйовані історичні міста - Самарканд, Бухара, Хіва.

Образотворче мистецтво

Найдревніші пам'ятки мистецтва з'являються на території Узбекистану у палеолітичному наскельному живописі Зараутсая з експресивними зображеннями тварин і мисливських сцен. Деякі малюнки тварин на скелях Ходжікента і Бостанліка належать до часу неоліту.

Високим підйомом художньої культури у різних сферах образотворчого і прикладного мистецтва ознаменований античний період (IV ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Скульптура виконувалася з глини, моделювалася в гіпсі, рідше висікалася з каменю. Глиняні розфарбовані статуї Халчаяна (I ст. до н.е.) дають разюче багатство людських образів - царські персони, божества, воїни, музиканти, діти - глибоко індивідуальні.

XIV-XV стст. - це епоха розквіту образотворчого мистецтва у Мавераннахрі. У самаркандських мавзолеях збереглися деталі пейзажних розписів. Деякі палаци Аміра Темура прикрашалися живописними панно з портретами самого правителя, його дружин, синів і сподвижників, з багатими урочистими сценами. Серед творів самаркандської школи живопису: ілюстрації до списку астрономічного трактату Ал-Суфи; мініатюра з зображенням Улугбека; мініатюри до "Хамсе" та інші. Їх стилю властива романтична спрямованість.

У XVI-XVII стст. значних успіхів досягло мистецтво рукописної книги і палітурна справа. У Самарканді, а особливо в Бухарі досягла розквіту середньоазіатська школа мініатюри. З'являються жанрові композиції.

Узбецький художник Джура Асран.

У 2-й половині XIX ст. - на початку XX ст. образотворче мистецтво поступово проникає в побут узбецького народу, спочатку у формі торгово-рекламної друкарської продукції, пізніше - журналів і книг. Намітився перехід до безпосередньо образотворчого мистецтва, що порушувало вікові традиції, які вимагали обов'язкових, зумовлених релігійним культом, орнаментальності і символічної стилізації.

На початку XX в. розвивалися плакат і графіка, в т.ч. газетно-журнальна і книжкова. Значну роль у формуванні національних художніх кадрів відіграли художні школи, створені в Ташкенті, Самарканді та інших містах, виникали перші художні організації.

Майстри узбецького живопису створюють полотна на сучасну і історичну теми, причому переважає жанр сучасного портрета.

Кінець 90-х років в образотворчому мистецтві республіки ознаменований великими досягненнями. Цьому сприяло створення Академії мистецтв Узбекистану.

Театр

Театральне життя сучасного Узбекистану строкате і різноманітне. Діють 35 державних професійних театрів, у тому числі два театри опери і балету (у Ташкенті і Самарканді), 10 музично-драматичних, театр ляльок. У Ташкенті, Самарканді і Фергані працюють російські драматичні і музичні театри.

Театр опери та балету.

Серед провідних театрів республіки: Академічний узбецький театр ім. Хамзи, Державний Академічний Великий театр ім. А.Навої, Академічний російський драматичний театр Узбекистану, Ташкентський театр музичної комедії (оперети), Узбецький музичний театр ім. Мукіми, театр "Ільхом", Республіканський театр юного глядача.

Після здобуття Узбекистаном незалежності посилився інтерес до культурної спадщини, духовних скарбів народу. У сценічному мистецтві виразно виділилися тенденції, тісно переплетені із змінами, що відбуваються в країні. Театр звертається до драматичної спадщини письменників- просвітників Чулпана, Фітрата, А.Кадирі, осмислює події, факти і особистості вітчизняної історії у контексті нової соціальної реальності. Разом з тим, театр веде посилені пошуки театральності у зверненні до народних джерел і традицій національної художньої культури.

Спирання театрального мистецтва на найкращі культурні традиції, повернення на сцену етнографії, фольклору, національного побуту, ритуалів - один з напрямків сучасного узбецького театру. Сучасний театр переконливо демонструє гармонійний розвиток культури Узбекистану - культури унікальної, яка дбайливо зберігає свою самобутність, але не замкнута в національних межах, яка щедро дарує світові духовні цінності і відкрита до сприйняття найкращих досягнень людства.

Кіно

Узбецький кінематограф зародився в середині 20-х років. Створено кінофабрику "Шарк Юлдузі" (з 1958 р. кіностудія "Узбекфільм"), почалася підготовка національних творчих кадрів. Знято ряд документальних, науково-популярних фільмів і художній фільм "Пахта-Арал". Пізніше створено перший історичний фільм "Тонг олдідан" ("Перед світанком") і дитячий фільм "Клич". У 1937 р. на екрани вийшов перший узбецький звуковий фільм "Клятва".

У 40-х роках у Ташкенті спільно з узбецькими працювали кінематографісти Москви, Ленінграда, Києва. Були створені такі фільми, як "Насреддін у Бухарі", "Тахір і Зухра", "Алішер Навої", які не втратили своєї художньої цінності і досі. У 90-х роках, у період розвитку ринкових відносин, відчуваються серйозні труднощі переходу кіноіндустрії на самоокупність. Концерн "Узбеккіно" поступово налагоджує ринкові механізми у національному кінематографі, прагне випускати конкурентоздатну продукцію. У кінці 90-х років на екрани країни вийшли художні стрічки "Амір Темур", "Минулі дні", "Бомба", "Маргіана", "Піший", "Алпамиш", "Севгі", "Отамдан колган далалар", "Чаєнгул" та інші. Випущено десятки документальних фільмів на різноманітні теми історії і сучасності.

Освіта

Згідно з Конституцією Узбекистану, всі громадяни республіки незалежно від їх походження, статі, національності і віросповідання мають рівні права і можливості здобувати освіту всіх ступенів. Широкі можливості для розвитку системи освіти надані ухваленим в липні 1992 року Законом Республіки Узбекистан "Про освіту".

Нині Узбекистан є великим науковим центром, що має розвинуту дослідницьку і матеріальну базу, яка включає безліч науково-дослідних інститутів, лабораторій і наукових шкіл, та великий науковий фонд і кваліфікованих кадрів.

Рівень освіти в Узбекистані досить високий. На кожних 1000 працюючих 948 мають освіту, з них неповну середню - 127, середню - 480, середню спеціальну - 199, вищу і незавершену вищу - 142. Більш як 99% населення грамотні.

Загалом у загальноосвітніх школах, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах у 2000 році навчалося 27,4% всього населення республіки. Цей показник відповідає рівню, досягнутому розвинутими країнами світу. Незважаючи на фінансові труднощі перехідного періоду, Узбекистану вдалося зберегти стабільну частку державних витрат на освіту у ВВП і загальних державних витратах.

Культура

Узбекистан, з його тривалою історією, надзвичайно багатий на пам'ятки культури. Тут були виявлені сліди історичного розвитку народів, які мешкали раніше на цій землі, - залишки будов, предмети побуту, праці, об'єкти культури у різноманітних її проявах.

Відкриті на півдні Узбекистану археологічні пам'ятки "бронзового віку" (II тис. до н.е.) - Саппалітепа і Джаркутан свідчать про високий розвиток містобудівництва. Композиції споруд цих історичних пам'яток свідчать про творчу думку і виразне її втілення місцевими будівельниками.

Культура Середньоазіатського Дворіччя поступово розвивається протягом всього історичного процесу.

В середині I тис. до н.е. Середньоазіатське Дворіччя завойовує могутня перська династія Ахеменідів, у IV ст. до н.е. війська Олександра Македонського, а потім Сельовкиди.

Період античності позначений високими досягненнями в галузі художньої творчості, яка, перебравши деякі риси елліністичної культури, розвивається власним шляхом.

У VII-VIII стст. відбуваються важливі політичні події, які на певний час припинили розвиток культурної діяльності. То був час завоювання Середньої Азії арабами і початок закріплення тут релігії Ісламу. Лише починаючи з IX ст. відбувається підйом культурного життя. Він позначений розвитком міст і форм міського життя, активним будівництвом, підйомом сільського господарства та економіки, яку визначає розвиток торгівлі на Великому Шовковому шляху, розвиток ремесел, у тому числі художніх. Все це продовжувалося до початку XIII ст., коли монгольське завоювання завдало розвитку краю жорстокого удару, наслідки якого були подолані лише через століття.

З пам'яток післяарабського періоду збереглося небагато будівель, але все ж вони дозволяють розширити уявлення про архітектуру цієї епохи. Під час розкопок на Афрасіабі (Самарканд) були виявлені палац Саманідів і багатий житловий будинок, оформлений різьбленням. А з XI ст. в декорі з'являються кольорові поливні кахлі. Розвиток в узорі геометричного орнаменту, що насичує стіни парадного покою і фасадів, прямо був пов'язаний з розвитком в ту пору в країнах ісламу теоретичної і прикладної геометрії. Застосовується також рослинний орнамент і з'являється епіграфічний, заснований на арабській графіці.

Час мусульманського середньовіччя був позначений високими досягненнями в галузі архітектури і прикладних мистецтв. Так, в кераміці одним з головних досягнень стало застосування поливи, що додає посуду міцності і блиску, та підглазурної орнаментації при її колірній різноманітності. Високого рівня досягає також художня обробка металу - переважно бронзи, але також і дорогоцінних металів. Після подолання наслідків монгольського завоювання відбувається новий підйом творчості на землях Туркестану. Це кінець XIV-XV стст. - часи Темура і Улугбека, що відбилися в архітектурних шедеврах Самарканда, Бухари, Шахрісабза. Були також розкопані залишки палацу Дількушо і обсерваторії Улугбека. Період цей характеризують виникнення нового стилю, високі досягнення в області архітектурного декору, де широко застосовується новий тип яскравого майолікового і мозаїчного облицювання.

Радянський період в історії Узбекистану характеризувався фальсифікацією історії і придушенням національних і релігійних цінностей. Хоча, в той же час, існувала ефективна система фінансування культурних заходів, надання навчання і доступу до культурних цінностей. Слід відзначити, що радянський період був відносно коротким у тривалій історії Узбекистану, багатої на культурні події.

Нині культура Узбекистану повертається до своїх джерел шляхом перегляду історії і спадщини, заохочення творчої участі, врахування національної різноманітності і встановлення нових міжнародних культурних контактів. Висунута у квітні 1999 року Президентом Республіки Узбекистан широка програма стратегії подальшого розвитку країни передбачає комплекс заходів для збереження і розвитку культури, історії і духовності народів Узбекистану.

За роки незалежності Узбекистану створено понад 80 національних культурних центрів - російський, український, корейський, єврейський, німецький і багато інших.

Зміцнюються культурні зв'язки з республіками СНД та іншими країнами. Підготовлені і знаходяться на розгляді проекти культурної співпраці з Росією, Азербайджаном, Грузією, Молдовою, Латвією, США, Німеччиною, Бельгією, Туреччиною, Малайзією, Португалією та рядом інших держав.

Найважливішим досягненням незалежності стало повернення імен великих вчених, мислителів, патріотів, незаслужено викреслених з історії узбецького народу тоталітарним режимом. У 1996 році в Узбекистані пройшли урочистості, присвячені ювілею Аміра Темура. Проведені ювілейні святкування, присвячені Ат-Термезі, Ісмаїлу Аль-Бухарі, Ахмаду Яссаві, Бахаадіну Накшбанді, Ахмаду Аль-Фаргоні, Абу Мансур Аль-Матуріді і Бурханіддіну Аль-Маргінонію.

Узбекистан є одним з визнаних світових центрів вивчення історії Сходу. Так, тільки в інституті рукописів Академії Наук Республіки Узбекистан налічується понад 10 тис. древніх рукописів книг, у сховищах інституту Сходознавства - понад 18 тис. манускриптів, що містять 70 тис. творів східних мислителів.

Література

Найдавніші зразки узбецької літератури належать до усно-поетичної творчості - невід'ємної частини культури узбецького народу. Велике місце належить казкам: про тварин, чарівно-фантастичні і побутові. Серед останніх виділяється жанр латифа. Народною фантазією створений збірний образ дотепного меткого мудреця - Насреддіна Афанді - головного героя і виразника прагнень народу. Найбільший епічний жанр узбецького фольклору - дастан (поема). Виконувалися зазвичай у супроводі музичних інструментів (домбри або дутара, гіджака та інш.). Записано більше 300 дастанів (100 сюжетів).

Найяскравішими зразками є героїчний епос "Алпамиш", героїко-романтичний епос "Горогли" (більше ніж 40 сюжетів), військова повість "Юсуф і Ахмад", "Тахір і Зухра". Книжкові сюжети, як правило, запозичені з класичних творів - "Фархад і Ширини", "Лейлі і Маджнун".

Доісламська культура представлена невеликою кількістю писемних пам'яток.

Починаючи з XIV ст. узбецька література розвивалася досить інтенсивно і різнобічно. Порушується світська тематика (любовно-романтична поема на біблійсько-коранічний сюжет "Юсуф і Зулейха" Дурбека, кін. XIV- поч. XV стст.).

Високого розквіту художня література досягла в епоху Аміра Темура і Темурідів. Особливу популярність здобули різноманітні форми блискучих поетичних творів. Твори Ахмада Яссаві, Ахмада Югнаки, Хорезмі та інш. були широко відомі серед тюркських народів. Схиляючись перед генієм поета і мудреця Ахмада Яссаві, Амір Темур спорудив величний пам'ятник над його гробницею. Особливе ставлення Аміра Темура до літератури і витонченого мистецтва стало традицією для всіх Темурідів.

У XVI ст. з'являються численні літературні й історичні твори та перекази узбецькою мовою. Історичні події XVI ст. відбилися в поемі "Шейбанінаме" (1506), у творчості Захиріддіна Мухаммада Бабура, який протягом всього свого життя вів записи, які склали автобіографічну працю "Бабурнаме" - чудову літературну та історичну пам'ятку.

У XVIII-XIX стст. основними літературними центрами стають Ферганська долина, Хорезм і Бухара. Вірші Надіри, Увайси і Махзуни присвячені традиційній любовній темі. На початку XIX ст. були популярні сатиричні памфлети Гульхані, Махмура і Агахи. Шедевром узбецької класики стали поетичні твори Муніса, його історична праця "Райський сад щастя", який завершив Агахи - автор "Талісману закоханих".

Провідними прогресивними поетами цього періоду були Мукимі, Фуркат, Завкі, Аваз Отар-огли, поетеса Анбар Отін, пізніше Хамза Хакимзаде Ніязі і Садріддін Айні. Хамза у 1915 р. створив театральну трупу, сам писав п'єси на суспільні теми. На початку XX ст. у літературу прийшли А.Кадірі, А.Чулпан, А.Фітрат, Айбек, Гафур Гулям, А. Каххар, X. Алімджан, Уйгун, К.Яшен. З'явилися політична сатира, фейлетон, памфлет. Абдулла Кадірі у 1926 році опублікував свій перший роман "Минулі дні" і став одним з засновників школи узбецького романізму.

В кінці 80-х р. в узбецькій літературі проявилися властиві тільки їй соціально-естетичні і художні особливості, як результат докорінних змін у національній свідомості і оновленні мислення народу.

Узбецька література в період незалежності - це не тільки черговий історичний етап в розвитку національної літератури, а й нове художньо-естетичне явище, з новими творчими гранями.

Архітектура

Узбекистан - країна стародавньої культури, яка дала миру прекрасні зразки архітектури.

Східні автори докладно описали забудову стародавніх міст (Бухара, Самарканд, Хіва та інші). Згадуються палаци правителів, житла знаті, ринки, мечеті, медресе, мавзолеї, заміські палаци, що потопають в зелені садів. Приклад оригінальної заміської садиби IX-X стст. - Кирк-Киз у Термезі. До наших днів зберігся мавзолей Саманідів у Бухарі - пам'ятка монументальної архітектури, що втілює в собі найкращі досягнення архітектурної творчості раннього середньовіччя.

Із зростанням міст, збільшенням міського населення, розширенням внутрішньої і міжнародної торгівлі пов'язане будівництво численних караван-сараїв уздовж караванних доріг. Серед культових споруд багато мечетей: головна соборна міська (джума-мечеть), заміська (намазгох) і внутрішньоквартальна (гузарна), медресе і мавзолеї. Для багатьох мавзолеїв характерний геометричний узор, який відрізняється великою різноманітністю і багатством, застосовувалися фігурна цегельна кладка, теракотові плити з багатим орнаментальним різьбленням тощо.

Державний музей Темуридів.

озквіт містобудівної культури Середньої Азії тривав протягом всього XV ст., особливо в період правління внука Аміра Темура - знаменитого Улугбека. Серед найважливіших будівель, створених при Амірі Темурі та Улугбеку, - фамільна усипальня Темурідів Дорус-Сіадат і палац Ак-Сарай у Шахрісабзі, мечеть Бібі Ханьм, Гур Емір і велика частина споруд Шахи-Зінди, медресе Улугбека у Самарканді.

В епоху Темурідів інтенсивно розвивається садово-паркове мистецтво, в якому органічно поєднувалися зелені насадження, вода й архітектура.

У XVI-XVIII стст. архітектурно-будівельна діяльність була сконцентрована у великих містах - Бухарі, Самарканді, Кишені, Ташкенті. Подальшого розвитку набули типи житлових будинків, палаців, ринків і караван-сараїв. Світову популярність здобули ансамблі середньоазіатської архітектури, які добре збереглися з XVI-XVII стст.: Регістан у Самарканді, ансамбль площі Калян з мінаретом Калян і Лябі Хауз, Кош-медресе, медресе Улугбека та Абдулазізхана у Бухарі, інші.

Образотворче мистецтво

Найдревніші пам'ятки мистецтва з'являються на території Узбекистану у палеолітичному наскельному живописі Зараутсая з експресивними зображеннями тварин і мисливських сцен. Деякі малюнки тварин на скелях Ходжікента і Бостанліка належать до часу неоліту.

Високим підйомом художньої культури у різних сферах образотворчого і прикладного мистецтва ознаменований античний період (IV ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Скульптура виконувалася з глини, моделювалася в гіпсі, рідше висікалася з каменю. Глиняні розфарбовані статуї Халчаяна (I ст. до н.е.) дають разюче багатство людських образів - царські персони, божества, воїни, музиканти, діти - глибоко індивідуальні.

XIV-XV стст. - це епоха розквіту образотворчого мистецтва у Мавераннахрі. У самаркандських мавзолеях збереглися деталі пейзажних розписів. Деякі палаци Аміра Темура прикрашалися живописними панно з портретами самого правителя, його дружин, синів і сподвижників, з багатими урочистими сценами. Серед творів самаркандської школи живопису: ілюстрації до списку астрономічного трактату Ал-Суфи; мініатюра з зображенням Улугбека; мініатюри до "Хамсе" та інші. Їх стилю властива романтична спрямованість.

У XVI-XVII стст. значних успіхів досягло мистецтво рукописної книги і палітурна справа. У Самарканді, а особливо в Бухарі досягла розквіту середньоазіатська школа мініатюри. З'являються жанрові композиції.

Узбецький художник Джура Асран.

У 2-й половині XIX ст. - на початку XX ст. образотворче мистецтво поступово проникає в побут узбецького народу, спочатку у формі торгово-рекламної друкарської продукції, пізніше - журналів і книг. Намітився перехід до безпосередньо образотворчого мистецтва, що порушувало вікові традиції, які вимагали обов'язкових, зумовлених релігійним культом, орнаментальності і символічної стилізації.

На початку XX в. розвивалися плакат і графіка, в т.ч. газетно-журнальна і книжкова. Значну роль у формуванні національних художніх кадрів відіграли художні школи, створені в Ташкенті, Самарканді та інших містах, виникали перші художні організації.

Майстри узбецького живопису створюють полотна на сучасну і історичну теми, причому переважає жанр сучасного портрета.

Кінець 90-х років в образотворчому мистецтві республіки ознаменований великими досягненнями. Цьому сприяло створення Академії мистецтв Узбекистану.

Театр

Театральне життя сучасного Узбекистану строкате і різноманітне. Діють 35 державних професійних театрів, у тому числі два театри опери і балету (у Ташкенті і Самарканді), 10 музично-драматичних, театр ляльок. У Ташкенті, Самарканді і Фергані працюють російські драматичні і музичні театри.

Театр опери та балету.

Серед провідних театрів республіки: Академічний узбецький театр ім. Хамзи, Державний Академічний Великий театр ім. А.Навої, Академічний російський драматичний театр Узбекистану, Ташкентський театр музичної комедії (оперети), Узбецький музичний театр ім. Мукіми, театр "Ільхом", Республіканський театр юного глядача.

Після здобуття Узбекистаном незалежності посилився інтерес до культурної спадщини, духовних скарбів народу. У сценічному мистецтві виразно виділилися тенденції, тісно переплетені із змінами, що відбуваються в країні. Театр звертається до драматичної спадщини письменників- просвітників Чулпана, Фітрата, А.Кадирі, осмислює події, факти і особистості вітчизняної історії у контексті нової соціальної реальності. Разом з тим, театр веде посилені пошуки театральності у зверненні до народних джерел і традицій національної художньої культури.

Спирання театрального мистецтва на найкращі культурні традиції, повернення на сцену етнографії, фольклору, національного побуту, ритуалів - один з напрямків сучасного узбецького театру. Сучасний театр переконливо демонструє гармонійний розвиток культури Узбекистану - культури унікальної, яка дбайливо зберігає свою самобутність, але не замкнута в національних межах, яка щедро дарує світові духовні цінності і відкрита до сприйняття найкращих досягнень людства.

Кіно

Узбецький кінематограф зародився в середині 20-х років. Створено кінофабрику "Шарк Юлдузі" (з 1958 р. кіностудія "Узбекфільм"), почалася підготовка національних творчих кадрів. Знято ряд документальних, науково-популярних фільмів і художній фільм "Пахта-Арал". Пізніше створено перший історичний фільм "Тонг олдідан" ("Перед світанком") і дитячий фільм "Клич". У 1937 р. на екрани вийшов перший узбецький звуковий фільм "Клятва".

У 40-х роках у Ташкенті спільно з узбецькими працювали кінематографісти Москви, Ленінграда, Києва. Були створені такі фільми, як "Насреддін у Бухарі", "Тахір і Зухра", "Алішер Навої", які не втратили своєї художньої цінності і досі. У 90-х роках, у період розвитку ринкових відносин, відчуваються серйозні труднощі переходу кіноіндустрії на самоокупність. Концерн "Узбеккіно" поступово налагоджує ринкові механізми у національному кінематографі, прагне випускати конкурентоздатну продукцію. У кінці 90-х років на екрани країни вийшли художні стрічки "Амір Темур", "Минулі дні", "Бомба", "Маргіана", "Піший", "Алпамиш", "Севгі", "Отамдан колган далалар", "Чаєнгул" та інші. Випущено десятки документальних фільмів на різноманітні теми історії і сучасності.