1.     Поняття витрат та собівартості продукції.

Витрати утворюються у процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) має важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв’язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності виражається формулою «Витрати — Випуск» («Input — Output»), що його покладено в основу визначення собівартості продукції.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це проявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за собівартість).

Під час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

– дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

– підготовку й освоєння нової продукції;

– виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

– обслуговування виробничого процесу та управління ним;

– збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

– розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

– набір і підготовку кадрів;

– поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції)

2.     Класифікація витрат.

Класифікація витрат є важливим інструментом для побудови на підприємстві системи управління витратами, створення механізму їх формування та прийняття на цій основі оптимальних господарських рішень. За економічною роллю у формуванні собівартості продукції та  характером  участі  в  процесі  виробництва витрати поділяються на основні і накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт, послуг). До них належать затрати на оплату праці робітників зайнятих безпосередньо виробництвом продукції, вартість насіння, кормів, добрив, засобів захисту рослин і тварин, пального, амортизація основних засобів тощо.

Накладні витрати – це витрати пов'язанні з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми,  внутрігосподарського кооперативу  тощо), галузі, їх ще називають загальновиробничими. До них включають: оплата праці працівників апарату управління та спеціалістів галузей; амортизація і витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загальновиробничого  призначення; витрати  на  обслуговування  виробничого  процесу;  плата за оренду землі і майна виробничого призначення.

В залежності від способу віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати бувають прямі та непрямі (розподільчі).

Прямими вважаються   витрати,   які   можна   віднести безпосередньо  на відповідний об'єкт витрат, або які розподіляються між об'єктами витрат  пропорційно  до  бази,  з  якою  ці  витрати знаходяться  в  близькій  залежності,  зокрема  витрати мастильних матеріалів розподіляються пропорційно вартості основного пального; амортизація  і витрати на поточний ремонт приміщення – пропорційно площі, що використовується при виробництві окремих продуктів тощо.

Непрямі витрати  -  це витрати, які пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, і  не  можуть  бути  віднесені безпосередньо  на  конкретний вид продукції. Тому виникає необхідність у їх розподілі між окремими об'єктами планування і обліку. Через це даний вид витрат називають ще розподільчими. До них окрім усіх загальновиробничих витрат,  належать також частина основних: амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати зі зрошення та осушення тощо.

Залежно від ступеня однорідності і складу витрати поділяються на прості та комплексні. Прості витрати складаються із одного виду витрат. Комплексні витрати складаються із кількох елементів витрат. В залежності від часу виникнення та включення до собівартості продукції витрати можуть бути: поточні, витрати незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та майбутні витрати.

Поточні витрати - це витрати здійснені переважного в поточному періоді і відносяться на собівартість в даному періоді.

Незавершене виробництво - це витати, понесені на певні види виробництва у поточному періоді, продукцію від яких буде отримано в майбутньому році.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, які понесені в поточному періоді, однак у вони будуть включені до собівартості продукції в наступні роки. Це затрати некапітального характеру.

Залежно від зв'язку з об'ємами виробництва продукції витрати бувають постійні і змінні.

Постійні витрати це витрати,  величина  яких   не залежить  ні  від кількості продукції, ні від виконаних робіт.

Змінні витрати - це витрати, сума яких безпосередньо залежить від масштабів виробництва продукції.

Отже, аналізуючи дані класифікації можна здійснювати вплив на ті чи інші витрати, а також оцінювати вплив витрат різного виду на кінцеві результати діяльності підприємства.