00:45
Урок –реквієм, присвячений пам′яті жертв голодомору:ЧОРНА СПОВІДЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ

Урок –реквієм, присвячений  пам′яті  жертв  голодомору

                                                     

                                                       А онде, під тином,

                                                  Опухла  дитина

                                                    Голоднеє мре…

                                                                              ***

                                                                               І не в однім отім селі ,

                                                                              А скрізь на славній Україні

                                                                                            Т.Г.Шевченко

Сцена . Пейзаж  української природи, виконаний  в журливих тонах. Перед сценою столик, на рушнику—хліб, сіль, свічка.

 

ВЕД:

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші  ноги  розпухлі  узули

В кирзаки-різаки  у той рік.

У той рік мати рідну дитину

 Клала в яму , копнувши під бік,

Без труни, загорнувши  в ряднину…

А на ранок- помер чоловік.

У той рік  і гілля, і коріння-

Все трощив  буревій навкруги…

І стоїть  ще  й тепер  Україна,

Як скорбота німа  край могил.

                           Д.Головко

ВЕД:

Історія людства не знала  такого випадку, коли володарі нищили  голодом  власних громадян. 1933 рік. Найчорніший час  в історії України .

14

В світі  незафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю  однієї з  най родючіших  і  найблагородніших  країн.

Навесні  цього року в  Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1 тисяча щогодини, 17- щохвилини. Всього жертвами голоду  за неповними даними , стало від 7 до 10 млн  осіб, з них 3 млн –діти.

(Звучить тиха  спокійна  мелодія)

Учень:

А люди  біднії в селі.

Неначе злякані  ягнята,

Позамикалися у хатах

Та  й  мруть…

Сумують комини  без диму,

А за городами,  за   тином

Могили  чорнії ростуть…

11

Учениця:

Гробокопателі  в селі

Волочать трупи  ланцюгами

За царину і  засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці. Село

Навік  замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

 

ВЕД:

22 місяці голоду- штучного, рукотворного. Проти  українського народу  велася справжня війна, негідна , людоморна. Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його.

ВЕД:

До  цього голоду  держава штовхнула село, яке  відмовлялось прийняти

                                                                                                                                15

колгоспну систему  з початку колективізації. Протягом січня-листопада 1930 р.  в Україні  було заготовлено 400 млн пудів хліба. За  такий же період 1931 р державні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто  в результаті  знекровлення села. У багатьох селян   у 1931 р.вилучили все зерно, навіть посівне.

ВЕД:

Фізично ослаблене  селянство   не могло ефективно провести весняну кампанію  1932р.  На 20 травня у республіці  було засіяно трохи більше  половини запланованих площ. І все ж  врожай 1932 р. лише  на 12%  був меншим  середнього врожаю за 1926/30рр і міг би  забезпечити  населенню України мінімум  продовольства.

ВЕД:

Але цього не сталося. Саме в цей період  на полях з′являються  ночами селяни, яким нічим  було годувати сімей. Вони крали колоски на тих полях , де ще рік-два тому  були повноправними господарями. 7 серпня Сталін власноруч написав  закон про охорону соц.власності, який  в народі  називали ″законом  про п′ять колосків″. Він передбачав  розстріл або позбавлення волі  строком  на 10 років.

Послухаємо розповідь  Бондар  Тетяни  Василівни

ВЕД:

У деяких районах  місцеве керівництво дозволяло  колгоспам залишити  зерно для сівби .За  це Сталін  наказав вчинити над ними розправу. Їх розстрілювали, забирали до концтаборів.

ВЕД:

6 грудня 1932 р. була прийнята  постанова партії про ″чорні дошки″, на які було записано 85  районів України. В цих районах  конфісковували  продовольчі  і посівні фонди, припинялося постачання товарів, на колгоспників обрушувались репресії. Ніхто без  дозволу сільської  ради  не міг  поїхати, піти  за  межі села.

 

16

ВЕД:

Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи  коней, листя  й  кору дерев. Зустрічалися  випадки канібалізму. Живі  не мали сили  ховати мертвих. Їх підводою  звозили  у спільний  рів  на кладовищі, мертвих  і  тих, в  кому  ще  жевріло  життя.

Послухаємо  розповідь  Заводської Анастасії  Кирилівни.

Учень:

Вимирали люди, вимирали цілі села.

 

Коло тину- щоніченьки тіні.

І черешні   неначе монашенки,

Кожна стежка  закутана  в іній.

То все душі  твої, Україно.

ВЕД:

А газети весною 1933 р. повідомляли  про новобудови, про щасливе життя радянської держави,  а  на  селі  була головною мрія  про рятівний  окраєць  хліба.

 

Учениця:

  • Мамо, не плачте. Дивіться , ось хліба окрайчик

Трошки  я з′їв , а другий кусочок  приніс.

Бабця сказали, це  вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинця  і  знов побіг у  ліс.

Темінь  в кутках  залягла, як  земля глибока,

Сонце  не входить - спинилося перед вікном.

Блиснула  сталь  і порізала променем око,

Наче по склу скреготнуло  по серцю бруском.

  • Мамо, а що  ви  на поле  не йдете  сьогодні?

Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.

Мамо, чого це у вас  такі руки холодні ?

                                                                                                                           17

Мамо, пустіть мене! Мамочко!

                                  Мамочко! Ма…

                                               В.Мельник

Учень:

Ті маленькі  рученьки , простягнуті  до Бога… Маленький братик, умираючи, просив Бога:″Дай  хоч  одну  картопельку″

Бозю!

Що там  у тебе  в руці ?!

Дай мені, Бозю, хоч  соломинку…

Щоб  не втонути   в Голодній  Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я- ще дитинка.

Тож  підрости хоч  би трохи  бодай.

Світу  не бачив  ще  білого, Бозю.

13

    Я- пташенятко, прибите  в дорозі.

Хоч  би одненьку пір′їночку дай.

Тато і мама- холодні мерці.

Бозю,зроби, щоби  їсти не хтілось !

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий .

Бозю, що там  у тебе  в руці?..

 

ВЕД:

Хліб… Скільки  приємного щемету  появляється в душі  кожного

при згадці  про тебе. Святий Хлібе, про тебе  не сміли  згадувати жертви 33-го. Ти являвся їм  уві сні  рожевою мрією. Скільки померло з  твоїм іменем на  вустах. Іменем жертв 33-го року  благаю вас—бережіть цей святий хліб.  І нехай  смак цього короваю  не дозволяє нам забути, що  хліб-  це життя( роздає порізаний коровай усім присутнім. Всі з′їдають свої шматочки  стоячи)

18

Учень:

З тих далеких 30-х років промовляє до нас  правда народу, розіпнута на хрестах його доля, через свідчення очевидців

Учні  зачитують свідчення очевидців голодомору  в нашому селі.

      ВЕД:

В могилу зійшли найкращі українські селяни .Гинули працьовиті, самостійні хазяї, котрим пришивали куркульський  саботаж.  Відходили  в небуття   сільські майстри і винахідники, серед яких було чимало обдарованих природою людей.

ВЕД:

У цій безкровній війні  тоталітарної системи з українським народом  знищувалась людина  не лише фізично—руйнувалась народна душа. Це горе—за межами  болю, потойбічне, поза логікою земного буття  і  народної моралі. Люди не хотіли вірити в те, що  це могли  творити люди.

Це  скорботні голоси 33-го.

Голос із-за сцени:

″Мою  маленьку сестричку  побив дядько, за те, що вона ідучи  з ясел додому  зірвала  на городі морквинку. Сестричка з морквинкою в руці  так і померла…″

                                                                           Т.В.Строзенко

 

″В дитячому садочку діти спали в рядочок  на підлозі. Кожен ранок  няня ходила і будила дітей, вибирали    холодних, мертвих″

 

                                                                               А.К.Завадська

     ″Одного  дня ми лежали  з Павликом на печі. Я йому сказала, щоб він поліз   на акацію  по листя, але  в братика  вже не було сили, згодом він

                                                                                                                               

помер. Поховали Павлика  в одній могилі із дочкою  діда Сидора  Батори, тільки  ми попросили, щоб викопати ямку вбік, застелили її травичкою ,

                                                                                                                                19

 

квіточками  ,  і поклали  нашого Павлика″

                                                                               Т.В.Бондар

 

″Пам′ятаю  табун  людей, що  обсіли  здохлу  коняку  на вулиці .Прибіг один чоловік Кононенко Герасько та  й  каже:″Дайте хоч шматочок,  бо  я тільки  но  загріб  жінку і дочку.″

                                                                               А.К.Завадська

Учень:

Курган  скорботи- пам′ятник  мільйонам  жертв лихоліття, жертв голодомору  в Україні 1932-33рр. А на горі- хрест—символ розп′яття українського народу. Пам′ятник  не  з   каменю,  не  з бронзи,  а  з  землі , яка дала життя  народові,  і  яка взяла людей…

Учениця:

Пройде  час, курган совісті людської    підніметься ще вище, до нього ітимуть люди, щоб тут, на цьому місці сказати: ″Це  ніколи не  повинно повторитися″ Вони  будуть іти сюди і наказувати   своїм  дітям  і онукам,  щоб  ніколи  більше  не сталося того лиха, яке  було  в тридцяті.

Учениця:

Хіба сховати нас у могили ?

Ми  зацвітемо й там барвінком.

Дає мені Вкраїна силу.

Я—українка.

Учень:

Є  найсвятіше- рідна хата

І полям  батьківським  загінець.

Тобі  про рід вкраїнський дбати

Ти-  українець. !

Учень:

Цвіте калина  між  тернами…

20

І  рідно  пахнуть  чорнобривці.

Спинивсь  Чумацький Шлях  над  нами.

Ми-(всі учні)- українці !

 

Всі учні  залишаються  на сцені.

Учень співає  пісню Т.Петриненка ″Господи, помилуй  нас″  

Категорія: Позакласна робота | Переглядів: 1693 | Додав: admin | Теги: Патріотичне виховання | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: